Вони зустрілися випадково. Два колишніх однокласники. Не бачилися 15 років.
– Ну як ти? – запитав перший.
– Добре, ось одружився на найкращій жінці на світі! – відповів другий.
– І як дружина?
– Найкраща! Красуня, розумниця, струнка, розумна і чутлива!
– Пощастило! А я ось розлучився 2 роки тому.
– Чому?
– Та не склалося. Мудрувала весь час, худа занадто і з найменшого приводу в сльози.
– Ну буває. І як ти тепер?
– Да нормально.
– А колишня?
– Та кажуть заміж вже вийшла.
Потім вони перекинулися ще кількома фразами і розійшлися кожен у своїх справах. Більше їх шляхи не перетиналися.
І вони так і не дізналися про те, що говорили про одну й ту ж жінку.
Так влаштований світ. Те, що ми наповнюємо любов’ю, стає найкращим і прекрасним. І справа не в тому, що хтось поганий, а справа в нас, чи вміємо ми дивитися з любов’ю.
Алена Брандіс
