Коли ми з чоловіком вирішили одружитися, обоє вже були не в молодому віці – мені було тридцять років, Андрію – тридцять два. Ми обоє ще не були одружені жодного разу, але, зрозуміло, що в такому віці кожен має за плечима свій багаж відносин. Про минуле ми ніколи не говорили, нам було досить того, що ми щасливі тепер разом.
Після пів року зустрічей ми розписалися і ось недавно відзначили тринадцять років сімейного життя. Вісім років тому у нас народилася дочка, хоч чоловік і хотів хлопчика, але появі доньки він теж дуже зрадів. Для доньки Андрій став чудовим татом, купує все, що треба, уроки з нею робить, але на її капризи не ведеться.
Все почалося з того, що трохи менше року тому чоловік списався з своїм другом, який залишився в селищі, звідки родом Андрій, і досі там живе. Ні, не те, щоб вони раніше дружили, просто так списалися, згадуючи дитинство і юність. При переписці з’ясувалося, що у мого чоловіка в селищі є дитина, хлопчик тринадцять років, про існування якого чоловік і не підозрював.
Коли Андрій поїхав з дому, дівчина зрозуміла, що чекає дитину. Не знаю, що там у них сталося, але чомусь вона вирішила Андрію про це не говорити. Тим часом ми познайомилися і одружилися і жили спокійно до цього часу.
Коли мій чоловік про це дізнався, він швидко знайшов в соцмережах сторінку своєї колишньої коханої. На фото жінка з сином, який ну просто копія мій чоловік! У мене аж дух перехопило від ревнощів! Наша донька не так на нього схожа, як цей хлопчик. Чоловік, коли побачив, був не менше здивований, ніби дивиться на себе в дзеркало в юності.
Загалом, запалився Андрій до сина такою любов’ю, буквально з перших хвилин! Почав писати його мамі: та спочатку не відповідала, просто ігнорувала. Ну а потім почала відповідати. Син уже підліток, живуть вони самі, він добре вчиться, займається спортом тощо. Саме про такого сина мріяв мій чоловік всі ці роки.
А ще трохи пізніше сам син почав спілкуватися по соцмережах з батьком. Начебто як ні про що: про навчання, про комп’ютерні ігри, про спортивні секції, про плани на життя, але це завжди займало багато часу! Наша дочка підходить до тата, просить позайматися з нею уроками, поспілкуватися, а він все: «Почекай ще трохи!», і далі листується з сином. А потім почали по скайпу і вайберу спілкуватися, хоч це коротше за часом, але все одно чоловіка в цей час нічим не відволікти.
На цих новорічних канікулах чоловік запросив сина в гості, хлопчик приїжджав до нас, Андрій водив його всюди, куди він захоче. Хлопчина не капризний, тихий, але я ніяк не могла впоратися зі своїми ревнощами. Та ще й дочка з татом теж хотіла піти на свої розваги, але чоловік їй сказав: «Твої забави – хоч кожен день, а зараз гостю треба увагу приділяти, між іншим – твоєму братику!». Дочка дуже засмутилася, але терпіла і просто стрибала від радості, коли цей братик поїхав.
Це спілкування продовжується і досі. Тепер у чоловіка виробилася звичка висилати гроші синові: на день народження, на оплату спортивної секції або просто так – на кишенькові витрати. Я не вважаю, що все це правильно. Його мати сама винна, що мовчала, не шукала батька. Мені здається, щось тут не чисто.
Також мені здається, що чоловік навіть розлюбив нашу донечку, зустрівши свого сина! Ні дня без спілкування з ним, буквально – ні дня! Таке враження, що ми з донькою перестали існувати для Андрія. І нічого з цим зробити не можу, хіба що замислююся про розлучення.
Фото ілюстративне – psychologies.
