– Ігоре! Мені терміново потрібна твоя допомога, у мене дружина народжує! – закричав схвильований сусід з порога.
– Женя, викликай швидку! Я чим можу допомогти?
– Побудь біля Маші, я швидку викликав вже! Піду їх зустрічати на трасу. Серед ночі вони не знайдуть мій будинок, – крикнув сусід, і втік.
Мені нічого не залишалося, як одягнутися і йти до сусідів. Я працюю в поліції, нас навчали як надавати допомогу породіллям, але це була теорія, на практиці я з таким ще не стикався …
Наше село знаходиться в 30 км від міста, тому швидка допомога могла їхати до нас дуже довго. Зайшовши в будинок до сусідки, я побачив паніку в її очах, і постарався заспокоїти її.
– Ігоре! Я не дочекаюся швидку! У мене почалося вже! – заплакала жінка.
– Маша, візьми себе в руки! Все буде добре, я допоможу тобі, – сказав я тремтячим голосом, благаючи Бога про те, що б швидка швидше приїхала.
У жінки був сьомий місяць вагітності, вона підняла щось важке, тому у неї почалися передчасні, стрімкі пологи.
Через хвилин 30, коли я прийняв друге немовля, в будинок забіг схвильований Женя, разом з бригадою медиків.
– Вітаю, папаша! Двійнята у вас, хлопчик і дівчинка. Візьмете мене в хресні! – посміхнувся я.
Фельдшер перерізав пуповину дітям, і почав готувати їх з Машею до госпіталізації.
– Ігоре, не йди, давай може відзначимо …
– Навіть не знаю, я після чергування і хотів виспатися як слід. Ну добре, посиджу годинку! Щось ти не дуже радий, не очікував відразу двох? – засміявся я.
– Розумієш, одну дитину я не проти був ростити, але двох-це вже перебір … Адже це не мої діти …
– Як не твої? – здивувався я.
– Ось так! Ми півроку тому з Машею зійшлися, вона вже вагітна була на той час. Ну я і подумав тоді, що нічого страшного, жінка вона непогана, виховаю чужу дитину, а потім і свою народимо.
– Не впадай у відчай! Де один, там і двоє. У мене теж син з дочкою, і ти знаєш, не так це і важко ростити двох діток. Ти звикнеш до них, і з часом полюбиш.
Я посидів ще трохи, і пішов додому. Заснути мені так і не вдалося. Адже не кожен день бачиш як народжується нове життя. У мене до цих пір тряслися руки, навіть сто грамів не допомогли.
Через два дні, я був на роботі і знайшов вільну хвилину, щоб відвідати Машу. Не знаю чому, але я весь час думав про неї і малюків, напевно до сих пір був під враженням.
Жінка була пригнічена, і повідомила мені, що Женя покинув її.
– Я не засуджую його, не кожен захоче стати батьком чужих дітей. Женя ще досить молодий, може знайти собі іншу жінку, без вантажу, – сказала Маша.
– Ти не впадай у відчай, у тебе є заради кого жити! Як малюки почуваються? – поцікавився я.
– З дітьми все добре. Спасибі, що допоміг нам, якби не ти, не знаю як би все закінчилося!
А через кілька днів, я дізнався дуже неприємну новину: Маша покинула дітей у пологовому будинку і поїхала з села. Ось уже кілька днів, я був пригнічений. Мені було шкода малюків, чомусь, я відчував свою відповідальність перед ними.
– Ігоре, нічого страшного не сталося! Може це й на краще, що Машка кинула їх. Ти ж знаєш, яка вона вітряна і безвідповідальна! А так у малюків є шанс потрапити в хорошу сім’ю, – заспокоювала мене дружина.
– Свєта, давай заберемо їх? – тихо вимовив я.
– Ти божевільний? У нас своїх двоє!
– Ну і що? Будинок у нас великий, господарство, город. Я звільнюся з органів, і піду працювати в охоронну фірму. Олексій давно кличе мене до себе, у них зарплата дуже хороша …
– Ігоре, я не готова до таких змін. Дай мені час подумати!
Я знав, що моя дружина дуже добра людина, і якщо вона побачить малюків, то відразу змінить свою думку. Через три місяці, я вирішив провідати дітей і наполіг, щоб Світлана поїхала зі мною.
Купивши памперси і брязкальця, ми поїхали до будинку маляти. Спочатку нам не хотіли давати інформацію про малюків, але коли я показав посвідчення і розповів про те, що приймав пологи у їх матері, керівництво пішло нам на зустріч.
Таня і Ваня, виявилися дуже милими, симпатичними малюками. Нарешті серце моєї дружини розтануло, Світлана погодилася усиновити дітей. Через місяць, я став щасливим батьком чотирьох дітей.
Минуло вже 14 років. Наші старші дітки вже виросли і поїхали з рідного дому в місто. Таня і Ваня, залишилися з нами. Ми ніколи не пошкодували з дружиною, що взяли собі цих діточок. Вони принесли нам дуже багато радості і щастя. За всі ці роки, я так і не забув день їх народження. Напевно ця картина буде стояти у мене все життя перед очима.
