На столі стояли чотири свічки і своїм вогнем освітлювали кімнату. Вони говорили між собою в тиші.
Одна з них сказала:
– Мене звуть Спокій … Однак люди не ладнають зі мною. Тому я не хочу більше горіти!
І перша свічка погасла.
А друга тихенько сказала:
– Мене звуть Віра … Але мене більше не потребують люди. Вони відрікаються від мене, тому мені краще згаснути!
Після її слів, подув слабкий вітер і погасив другу свічку.
Наступна свічка сумно промовила:
Мене звуть Любов … Я втомилася підтримувати свій вогник. Люди не вміють любити і цінувати. Вони хочуть бути байдужими. Вони відрікаються від найближчих і не хочуть нічого чути про їхню любов.
Як тільки третя вимовила ці слова, її вогник погас.
В цей час до кімнати зайшла дитина. Вона побачила, що три свічки погасли, і заплакала:
– Чому ви погасли? Мені страшно знаходиться в темряві! Ви зобов’язані горіти! – злякано сказав малюк.
Йому відповіла остання свічка:
Не потрібно плакати і боятися! Адже поки я не згасла, можна знову запалити інші свічки. Так як мене звуть Надія!
Ніколи не втрачайте надію!
