11 мая, 2021
— І навіщо я тебе народила, — частенько говорила синові, — всю сімейну картину псуєш. Всі у нас біленькі, а ти весь в тата вдався. Чорний, як смола

— І навіщо я тебе народила, — частенько говорила синові, — всю сімейну картину псуєш. Всі у нас біленькі, а ти весь в тата вдався. Чорний, як смола

У своїй родині Сергій завжди був головою, він був старшим сином, якого свекруха народила «в дівках». Його молодші сестра і брат з’явилися вже в законному шлюбі.

Свекруха з 3-х річною дитиною вийшла заміж за досить заможного чоловіка. Вітчим чоловіка одним з перших почав свою справу, відкрив якийсь кооператив ще в кінці 80х. Благополучно пережив 90-ті, не розорився в нульових.

Дітей на своїх і чужого вітчим Сергія ніколи не ділив. Порівну купував одяг, іграшки, порівну і ременя міг всипати, якщо було за що. А от свекруха нащадків розділяла:

— І навіщо я тебе народила, — частенько говорила синові, — всю сімейну картину псуєш. Всі у нас біленькі, а ти весь в тата вдався. Чорний, як смола.

Чим був винен Сергій, який квиток в життя у мами не випрошував — незрозуміло. Тим більше, що матері він не завадив побудувати особисте життя. А у вітчима грошей завжди було достатньо і зайвий рот в сім’ї нікого не обтяжував.

Ставлення матері до Сергія засвоїли з дитинства і молодші сестра з братом. Уже в дитячих сварках: «ти ніхто», «ти нам не рідний», «мій тато тебе напуває і годує», — щедро звучало з вуст сестри Марини і брата Артема.

— Знаєш, — говорив чоловік ще в перші місяці нашого шлюбу, — у мене таке відчуття, що вітчим єдиний мій рідний чоловік в цій родині.

Зі свекрухою я майже не спілкувалася: ну не цікава їй була дружина нелюбого сина. При знайомстві вона подивилася на мене гидливо і мовила:

— Ну чого ще було чекати від нього? Живіть, як хочете і де хочете.

І ми жили. Орендували квартиру, зате ні від кого ні в чому не залежали. А через рік після весілля вітчима не стало. Раптово. Точніше раптово для всієї родини, сам свекор, ніби щось передчуваючи, папери упорядкував.

Будинок дістався свекрусі, а кожному з дітей, включаючи і пасинка, вітчим відписав по двокімнатній квартирі. Вся нерухомість була оформлена дарчими. А основний заповіт, який стосувався фірми, вітчим чоловіка наказав відкрити через пів року.

— А йому за що? — сестра Марина була у нестямі, тикаючи пальцем в сторону мого чоловіка і повторювала, — він яке відношення до тата має?

Свекруха теж була незадоволена: не заслужив. Проте, ми виявилися власниками житла. Жили ми спокійно в новій квартирі два місяці, а потім нас зволіла відвідати свекруха.

Значить так, — заявила свекруха, — стару забереш ти.

Яку стару? Ми нічого не зрозуміли.

Яку, яку, мою свекруху, — заявила мати чоловіка, — на що вона мені здалася, я її все життя терпіти не могла, а тепер її до мене? Щоб я їй памперси міняла?

Виявилося, що ні сестра, ні брат Сергія теж не захотіли, щоб бабуся жила з ними, а одна вона вже не могла жити і потребувала догляду: після інсульту у жінки відмовили ноги.

Тобі тато квартиру залишив, — заявив брат Артем, — ось і відпрацьовуй.

Ми з чоловіком порадилися і взяли до себе Ірину Єгорівну. Вона виявилася жінкою з гумором, дуже цікавою і життєрадісною людиною. Природно їй було прикро, що рідні внуки з нею так вчинили, вона сказала в перші ж дні:

— Мати їх розпестила, невістко моя, а тебе, Сергій, мій син завжди любив і хвалив. Ти для нього завжди був рідною, а для мене ти тепер більше, ніж рідна.

Марина і Артем відвідувати бабусю не вважали потрібним. Ні дзвінка, ні візиту.

Доглядати за Іриною Єгорівною було не важко, вона на кріслі-каталці примудрялася навіть вечерю нам з чоловіком приготувати.

А ще через 4 місяці було оголошено заповіт вітчима, що стосується активів його бізнесу. Він все заповів своїй матері. Треба було бачити обличчя свекрухи, і її молодших дітей.

— Бабусю я забираю, — сказала Марина, підійшовши до нас.

— Не ти, а я, — замайорів Артем.

— А хто вам сказав, що я хочу переїжджати? — запитала Ірина Єгорівна жадібних онуків, — мені добре у Сергія і я нікуди не піду.

Вона так і залишилася у нас, майже відразу, подарувавши моєму чоловікові все, що їй дісталося за заповітом покійного вітчима Сергія.

Свекруха та зовиця намагалися оскаржити це, був суд, але вони програли. Їм і так дісталося багато чого. Артем примудрився влізти в якусь сумнівну історію, квартиру довелося продати за борги, він повернувся жити до матері.

Марина вийшла заміж, але з чоловіком не зжилася, виховує її дитину теж свекруха, а сама сестра чоловіка влаштовує особисте життя.

Нещодавно Ірини Єгорівни не стало. Розбираючи речі бабусі ми знайшли акуратно складений аркуш, писав вітчим Сергія:

«Мама, якщо зі мною щось трапиться, іди жити до мого Сергія. По-моєму, з усіх моїх дітей, він найдостойніший, хоч по крові він нам і не рідний. Проба за те, що не зміг виховати такими ж Маринку з Артемом»

Вам сподобалася ця історія?

УВАГА ЦЯ СТАТТЯ МІСТИТЬ ТІЛЬКИ ІНФОРМАЦІЙНИЙ ХАРАКТЕР !! НЕ ПРИЙМАЙТЕ НІЯКИХ РІШЕНЬ НЕ ПОРАДИВШИСЬ ЗІ СВОЇМ ЛІКАРЕМ!!!!!

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *