23 июля, 2021
Історія, яка трапилася зі мною одного разу може стати уроком для інших!

Історія, яка трапилася зі мною одного разу може стати уроком для інших!

Напевно, років 10 вже ходжу до одного стоматолога. Хороший мужик він і лікар від Бога, як то кажуть. Ми з ним уже як товариші, завжди можемо поговорити про своє. І ось одного разу було щось дивне. Дзвоню я йому, щоб записатися на прийом. Довго не брав трубку, не схоже на нього.

– Привіт, Борисовичу. Ти як? Щось трапилося?

– Та ні … Все добре, – відповів доктор.

– Я до тебе збираюся заскочити, – все далі бадьоро продовжую я.

Мовчить. Дивно …

– Алло, ти мене чуєш? – голосно крикнув я в трубку.

– Так, так, чую. Не зможу тебе зараз прийняти. У мене є колега хороший, скину тобі номер, зробить все добре. Незручно зараз говорити. Давай, – і скинув виклик.

Хоч номер він і скинув, але до іншого лікаря я не хотів йти. Вирішив, може він просто зайнятий зараз, подзвоню потім. Зуби не в критичному стані, зможу почекати. Набираю через пару днів:

– Алло, Борисовичу. Я вирішив, що не хочу міняти стоматолога, та й легше стало. Тебе буду чекати.

– Точно? – недовірливо питає доктор.

– Звісно! Ти ж живий, навіщо мені інший лікар.

Доктор трохи помовчав і відповів:

– Я радий буду тобі допомогти, але навряд чи це станеться незабаром. Ти не запускай зуби, щоб гірше не було.

Я вирішив не здаватися:

– Не переживай, я буду чекати тебе стільки, скільки буде потрібно.

– Добре … я зараз у від’їзді, передзвони мені через пару місяців.

І ось, через місяць, набираю по все тому ж телефоні. Борисовичу продовжує відмовлятися і пропонує мені знову іншого лікаря. Зуб вже почав мене конкретно мучити, але я продовжив чекати свого лікаря.

Через тиждень телефонує мені Борисович:

– Як ти там? Сходив на прийом?

– Та ти чого, Борисовичу! Тільки тебе чекаю!

– Правда? Тоді давай сьогодні до 9 години вечора.

– А чого не вночі? – жартую я, хоча сам був трохи злий на Борисовича.

Вже починаю збиратися на прийом, як дзвонить Борисовичу і скасовує запис. Я відчував, що йому незручно, тому не міг сердитися на нього. Домовилися на наступний тиждень.

І ось, нарешті ми зустрілися. Борисович помітно схуд, але був з хорошим настроєм. Клініка була порожня, склалося враження, що мене підпільно приймають, та й лікар нервував.

Після виконаної роботи Борисовичу запитує:

– Як пломба? Зручно?

– Все, як завжди, чудово! Скільки з мене?

Лікар мовчить, бачу, що в очах сльози. Я не розумію що трапилось.

– Ти чого? Я щось не так сказав?

– Ти вибач мене, а грошей не потрібно. Ти ж чекав мене!

Тільки потім я дізнався, що у Борисовичу був інсульт, важкий випадок. Він був частково паралізований. Лікарі не давали ніяких гарантій на нормальне життя, що вже говорити про стоматологію.

Сім’я вже опустила руки, а Борисовичу говорив: «Я не здамся. Мене чекає пацієнт, я повинен йому допомогти ».

Він проходив реабілітацію і думав тільки тому, щоб я його дочекався.

Я був його першим пацієнтом після інсульту і допоміг йому знову повірити в свої сили.

УВАГА ЦЯ СТАТТЯ МІСТИТЬ ТІЛЬКИ ІНФОРМАЦІЙНИЙ ХАРАКТЕР !! НЕ ПРИЙМАЙТЕ НІЯКИХ РІШЕНЬ НЕ ПОРАДИВШИСЬ ЗІ СВОЇМ ЛІКАРЕМ!!!!!

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *