3 Жовтня, 2024
Ідемо вчора Львовом, шукаємо з дівчатами затишного закапелочка. І тут чуємо: «О-о-ой! Какоє убожества! — Боже! Зачєм ми сюда єхалі?»

Ідемо вчора Львовом, шукаємо з дівчатами затишного закапелочка. І тут чуємо: «О-о-ой! Какоє убожества! — Боже! Зачєм ми сюда єхалі?»

Ідемо вчора Львовом, шукаємо з дівчатами затишного закапелочка, щоб кави попити. Бо навколо таке все наше, ріднесечке, прищеплене з дитинства, що от чуєш його — і nере@батu хочеться:

— О-о-ой! Какоє убожества!

— Боже! Зачєм ми сюда єхалі? Здесь дароже, чєм в Адєссє!

— Кашмар! Ета старіна нє впєчятляєт!

І тут один такий, самий мужествєнний і обізнаний чувак у смугастій запраній майці і кепці » Рібок», знімаючи «убожєства» на айфон і, валячи з ніг все живе перегаром з пом`ятої мордяки:

— Нічьо, народ! Скора ми їм пакажем русскую культуру! Всє еті церкві будут праваславнимі, наши флагі, наши пєсні, цени капєєчниє…!

Перечіпається на бруківці, летить мордякою донизу, де натхненно вмивається осколками айфона і юшкою з носа:

— @#@#@#@ бандерu!!! Нє дарогі, а п@зд**ц!

А мені аж на серці відлягло. Так, наче янгол ніжками босими пройшовся. Кажу тихенько:

— Ми ж вас попереджали: нєх@й шаsтать. Це не п@зд***ць, це — нанотехнології. Реагують на найменший прояв загрози. В нас і бруківка — зброя!

Любов Бурак

Залишити відповідь