16 мая, 2021
“Я їсти хочу! Мама два дні спить, я її не зміг розбудити, а я їсти дуже хочу”

“Я їсти хочу! Мама два дні спить, я її не зміг розбудити, а я їсти дуже хочу”

Ця історія сталася зі мною десять років тому. Тоді я тільки переїхала в маленьке провінційне містечко зі столичного мегаполісу. Люди тут були якісь абсолютно інші. З одного боку, вони знали одне одного і постійно брехали про те, у кого що сталося, з іншого – панував якась байдужість.

Йшла я якось у дворі багатоквартирного будинку. Дивлюся, сидить неподалік від майданчика зі сміттєвим контейнером хлопчисько, брудненький такий, худенький. Сидить і схлипує. Люди проходять повз, ніхто не звертає на це хлопя уваги. А на вигляд йому років чотири – п’ять, не більше. Ну не нормально це, коли дитина цього віку сама на вулиці.

Я вирішила підійти і дізнатися, що трапилося. Проходячи повз під’їзди, запитала у бабусь:

– Ви не знаєте чий це хлопчик і чому він плаче?

– Це двірнички Вовка. Вона, напевно, п’яна, двері замкнула, а він додому потрапити не може.

Так відмахнулися від мене бабульки і продовжили свою розмову про якусь сусідку, яка вчора з новим кавалером перед ними в під’їзд зайшла.

Я підійшла до хлопчика, присіла поруч з ним на бордюр і запитала:

– Ти Вова?

– Так, – неохоче відповів він.

– Вово, у тебе щось сталося? Чому ти плачеш?

– Я їсти хочу … А мамка, мамка спить, я вчора її будив-будив вранці, вона не прокинулася, сьогодні вранці теж спить, а я їсти хочу.

Вовка залився сльозами і притулився до мене. Я обняла хлопчика і задумалася про те, що не може ж людина так довго спати.

– Вово, а що мама вчора весь день не вставала з ліжка?

– Ні. І вночі теж ні.

Потрібно було терміново бити тривогу, з жінкою щось сталося. Але спочатку я вирішила погодувати Вовку.

– Вово, сиди тут, не йди. Я зараз добіжу до магазину і принесу тобі що-небудь поїсти.

Хлопчик кивнув і продовжував схлипувати.

Я швидко пішла в міні-маркет через дорогу, купила молока, хліба і ковбаси. Вовка був на місці, коли я повернулася. Він так жадібно кусав непорізану ковбасу, що я навіть злякалася.

– А тепер підемо, розбудимо і погодуємо твою маму.

Вова взяв мене за руку і повів додому. Двері в квартиру були не замкнені. Жінка лежала на ліжку, обличчям до стіни. Я доторкнулася до її руки, вона була холодною, як я і передбачала … Я викликала «швидку» і поліцію.

Медики припустили, що це був інфapкт, жінка нічого не відчула, все сталося уві сні, дня два-три тому.

Вовку забрали до притулку. Кілька днів я не могла ні спати, ні їсти, все думала про цього нещасного хлопчика. Два дня в квартирі з … навіть язик не повертається говорити про це, добре хоч він нічого не зрозумів тоді. Добре, що двері були незамкнені, і він зміг вийти! Чому ніхто не звернув уваги на маленьку дитину на вулиці? Чому жінку не почали шукати на роботі?

Я оформила опіку. Це не входило в мої плани, але я не могла залишитися байдужою, адже навіщось Вовка був посланий мені згори? Або я йому? Неважливо.

Зараз мій прийомний син закінчив уже дев’ять класів, причому на одні п’ятірки! Планує йти в десятий, вже заздалегідь готується до іспитів, щоб потім піти в інститут. Вова хоче бути лікарем, каже, що буде рятувати людей.

Джерело.

УВАГА ЦЯ СТАТТЯ МІСТИТЬ ТІЛЬКИ ІНФОРМАЦІЙНИЙ ХАРАКТЕР !! НЕ ПРИЙМАЙТЕ НІЯКИХ РІШЕНЬ НЕ ПОРАДИВШИСЬ ЗІ СВОЇМ ЛІКАРЕМ!!!!!

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *