Я подаю на розлучення, – сказала, як прибила, Галя Степанові. – З дівчатками переїду до матері вже завтра, не буду чекати до суду… Не питай нічого, просто так треба, нам не бути разом…

Я подаю на розлучення, – сказала, як прибила, Галя Степанові. – З дівчатками переїду до матері вже завтра, не буду чекати до суду… Не питай нічого, просто так треба, нам не бути разом…

– Я подаю на розлучення, – сказала, як прибила, Галя Степанові. – З дівчатками переїду до матері вже завтра, не буду чекати до суду… Не питай нічого, просто так треба, нам не бути разом… – а в очах Галиних – така гіркота, такий смуток.

Степан дивиться задумливо, сумно і питливо на дружину, а вона мовчить… Ну як Галя скаже чоловікові, що зрадила? Що не може тепер йому в очі дивитися, що совість гризе душу, не дає жити. А сказати – як?.. От і прийняла галя рішення.

Степан зміни в дружині помітив не одразу. Робота, господарство, город… Хіба тут є коли дуже придивлятися? Та поступово зрозумів: з дружиною щось не так. Сумна, рідко йому в очі дивиться, під час близькості якась скута, відсторонена, немов чужа стала. Намагався допитатися – Галя переводить розмову на інше, посилається на втому: дівчаткам 5 і 7 років, звісно, жінка втомлюється, Степан розуміє, але все одно раніше вона такою не була…

Зоставшись на самоті у порожній хаті, яку заповнила якась густа, немов туман, моторошна тиша, Степан почав подумки відмотувати час до моменту, коли Галя почала змінюватися. Де, де продзвенів той тривожний дзвіночок? Він має продертися до того місця-дня…

Дні, дні, місяці відмотує назад… Ось воно! Ось же!

Галя майже ніколи нікуди й з дому не вибиралася, хіба до родичів в сусіднє село, до батьків і молодшої сестри. Але півроку тому…

– Стьопо, жодного разу не була на тих зустрічах однокласників… Скільки років минуло, так цікаво було б побачити, тим паче, запрошують, а переночувати запросила однокласниця. Я дівчаток твоїй мамі б лишила, вона зрадіє! То всього ж на один день і на одну ніч, вранці я дома вже буду… Що скажеш, милий?

Степан був не проти, чого ж? Галя в нього працьовита, гарна мати, хазяйка он яка, а ще ж в неї он найкращий квітник на все село, сусіди задивляються! Все встигає. То хай поїде, відпочине, розвіється трохи від цього сільського життя-буття.

От після того…

Безсонна тривожна ніч у порожній хаті відкривала Степанові несказане дружиною.

Колись, пригадав, багато років тому, галя напівжартома розповіла йому, як кохала у шкільні роки відданим підлітковим почуттям красеня-однокласника…

Пазли складалися, сіра порожня ніч малювала Степанові картину.

…Ранком, з запалими від безсоння і роздумів очима, Степан їхав до Галиних батьків подружину і доньок.

– Нічого не кажи… Я не знаю ще сам, як ми те все здолаємо… Але я не можу без тебе й дітей. хате нежива без вас. А я хочу, Галю… щастя…

Здолали. Роки минули, дівчатка вже студентки, квітник Галин ще гарніший.

Є на світі те, заради чого варто зуміти простити, здолати випробування, якими б вони не були, і зберегти дане Богом щастя.

Автор – Альона Мірошниченко

ДЖЕРЕЛО

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *