13 июня, 2021
«Я на вокзалі вже третю добу, мені йти нікуди …» – розповідь вагітної дівчини

«Я на вокзалі вже третю добу, мені йти нікуди …» – розповідь вагітної дівчини

У житті трапляються різні неприємні ситуації. Ми не завжди все можемо ідеально прорахувати на перед. На щастя, нас в потрібний момент може помітити небайдужа людина і допомогти встати на ноги. Ця історія доводить, що хороші люди ще існують і справедливість обов’язково врешті-решт переможе!

Цю вагітну дівчину я примітила на вокзалі ще в п’ятницю, коли їхала на приміській електричці на дачу. Вона відчужено дивилася у вікно, сидячи в залі очікування. Невелика сумка поруч говорила про те, що їхати вона збирається не далеко і не на довго.

Коли я поверталася в неділю ввечері, то знову побачила цю ж дівчину майже на тому ж самому місці. Обличчя її було змученим, очі повні сліз, все той ж одяг, все та ж сумка … Мені це здалося підозрілим. Я підсіла поруч і заговорила з нею.

– Ви вже вибачте за цікавість, дівчино, але я бачила Вас тут ще в п’ятницю … Ви когось чекаєте або щось трапилося?

Дівчина опустила очі, було видно, що вона ледве-ледве стримує сльози.

– Нікого я не чекаю … Сталося … Чоловік мій громадянський мене вигнав … Я на вокзалі вже третю добу, мені йти нікуди …

– Боже мій, як так?! Як вас звати?

– Катя … можна на «ти» …

– Ти, напевно, голодна, Катруся?

– Ні. У мене є трохи грошей, пиріжки в кафетерії купую.

– Поїдемо до мене, відіспишся, гарячого поїси… а там вирішимо що-небудь …

– Не зручно мені якось …

– Поїдемо, поїдемо …

Я викликала таксі, і ми з Катею поїхали до мене додому. Живу я одна, давно овдовіла, а діти роз’їхалися. Квартира у мене велика, можна і дати притулок бідоласі. Нагодувала я Катю, спати поклала, всі розмови ми відклали на ранок.

За сніданком на наступний день Катя розповіла мені історію свого життя. Їй було двадцять. Приїхала вона в місто з сусіднього села, де жила з цим своїм цивільним чоловіком. Батьків у неї давно вже не було, а тітки, яка її виховувала, теж недавно не стало. Діти тітки продали будинок, де вона жила раніше. Цивільний чоловік не був путній, випиває. Коли Катя завагітніла він і зовсім з котушок злетів, почав буянити, руку піднімати, а тут взяв і вигнав …

Катя помоталась по сусідах кілька днів, думала протверезіє, одумається, а він ні в яку назад її не пускає. «Добрі» люди розповіли Каті, що той з іншою «шури-мури» крутить вже давно, з тих пір, як дівчина завагітніла . Діватися нікуди, вирішила Катя в місто виїхати. Приїхати приїхала, а ось що робити далі ще не придумала

А термін у неї великий уже був, тижні через три-чотири народжувати. Ну, що ось тут зробиш? Залишила у себе, клич по знайомих кинула, принесли нам і ліжечко, і коляску, і речей дитячих багато різних розмірів.

– Світ не без добрих людей, Катруся, впораємося!

– Дякую, Лідія Михайлівна, не знаю, що б я без Вас робила …

Народилася у Каті дівчинка, крупненький така, гарненька. Назвали ми її Василиною, вже дуже Каті це ім’я подобалося. З грудним вигодовуванням на нервовому грунті у Каті не надто склалося, тому вирішили ми, що я з малятком сидіти буду, а Катя на роботу вийде.

– Куди ось тільки мене візьмуть без досвіду роботи? Я бухгалтер за освітою, але не працювала жодного дня за фахом …

– Не переживай, Катрусю, я не останньою людиною на заводі була до самої до пенсії, пристрою тебе по знайомствам своїм.

Катю взяли в економічний відділ наймолодшим фахівцем. Боялася я, звичайно, що вона не впорається, але все сталося якраз навпаки, дівчина виявилася дуже тямущою і навченою. Через півроку мою Катю навіть підвищили, а мені подяку за такого працівника висловили.

Так і жили ми з цією чужою дівчиною, як рідні. Василина росла, бабусею мене називала, ось вже в дитячий сад пішла, коли їй два рочки виповнилося. А тут Катя мене новиною приголомшила …

– Лідія Михайлівна, не знаю, що і робити… Керівник нашого відділу, Костянтин Юрійович, знаки уваги мені подає давно, а тут і зовсім в любові зізнався і заміж запропонував за нього вийти …

– Тобі він, Катя, подобається?

– Подобається, але боюся я знову обпектися …

– А ти не бійся, ти ж не одна тепер в цьому житті, у тебе є я …

Катя обняла мене і заплакала. Через два місяці у нас було весілля, віддала я своїх дівчаток в надійні руки, я ж знала, що Костянтин хоч і молодий, але людина пристойна і вихована.

На знак подяки за ці два роки, Катя ніколи мене не забуває: дзвонить кожен день, запитує про моє здоров’я, на свята хороші подарунки дарує, з Василиною до мене частенько приїжджають. Ось так на старості років я знайшла дочку, милу і турботливу Катю. Не бійтеся, люди, робити добрі справи!

УВАГА ЦЯ СТАТТЯ МІСТИТЬ ТІЛЬКИ ІНФОРМАЦІЙНИЙ ХАРАКТЕР !! НЕ ПРИЙМАЙТЕ НІЯКИХ РІШЕНЬ НЕ ПОРАДИВШИСЬ ЗІ СВОЇМ ЛІКАРЕМ!!!!!

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *