9 декабря, 2021
Я з дитбудинку і все життя не складалось в мене, доки одного разу не втерла мої сльози одна старенька бабуся

Я з дитбудинку і все життя не складалось в мене, доки одного разу не втерла мої сльози одна старенька бабуся

Життя моє, не склалося з самого дитинства. Мене ще немовлям підкинули в лікарню. Далі було важке дитинство, постійна самотність. Цілими днями я сиділа біля вікна своєї кімнати, виглядаючи маму. Вона часто приходила до мене уві сні, така красива і рідна.

Після дитбудинку, життя моє стало ще важче. Я працювала на заводі і жила в крихітній кімнатці, в комуналці. З сусідами мені так само не пощастило. Це була багатодітна сім’я. Батьки – алкоголіки, їхні діти були дрібними злодюжками.

Одного разу я прийшла з роботи і побачила вибиті двері у себе в кімнаті. Все було перевернуто догори дном. Природно, всі мої заощадження зникли. Винних я так і не знайшла, сусіди зробили вигляд, що нічого не знають. У мене увірвався терпець, і я сказала їм, що якщо не повернуть мої гроші, то я буду змушена звернутися в міліцію.

– Як ти смієш, пройдисвітка, звинувачувати нашу чесну сім’ю в крадіжці? – кричала моя сусідка Клава, ледве тримаючись на ногах.

– Забирайся звідси! – вигукнув її чоловік і, схопивши мене за комір, викинув в під’їзд.

Я сиділа на лавочці в парку, і гірко плакала, не розуміючи, за що мені це все? Була пізня осінь, накрапав дрібний, холодний дощ. Я не знала куди мені йти, у мене не було ні друзів, ні близьких.

– Дорогенька, у вас щось трапилося? – запитала у мене старенька, яка гуляла з болонкою.

Подивившись на неї, я ще більше розридалася. Жінка сіла біля мене, і погладила мене по спині, заспокоюючи. Я відчула душевне тепло, яке виходило від неї. Не знаю чому, але я розповіла їй все про своє життя.

Ми проговорили години дві. Віра Іллівна вже вся змерзла, собачка її стала жалібно скиглити.

– А підемо до мене, Аннушко. Я напою тебе смачним чаєм з пирогом, а вранці вирішимо, що тобі робити далі, – сказала бабця і взяла мене під руку. Я слухняно пішла за нею, відчуваючи в цій жінці рідну душу.

Наступного дня ми з Вірою Іллівною пішли до дільничного. Я розповіла йому все про своїх сусідів і написала заяву. Дільничний сказав, щоб я не хвилювалася, він у всьому розбереться і проведе серйозну розмову з моїми сусідами. Більше вони не потурбують мене.

Так і сталося, ввечері я повернулася додому, Михайло, мій сусід, був тверезий. Він слізно вибачився переді мною і пообіцяв повернути мені зниклі гроші, як тільки отримає зарплату.

Кожен день, після роботи, я поспішала в гості до Віри Іллівни. Бабулька завжди чекала мене біля вікна і побачивши мене радісно махала рукою і йшла на кухню ставити чайник.
Віра Іллівна, була так само самотня, як і я. Чоловіка вона давно поxoвала, а дітей ім Бог не дав. Ми прив’язалися одна до одної, я поспішала з роботи до неї, знаючи, що мене чекають і я комусь потрібна.

Жінка давно запрошувала мене переїхати до неї жити, адже вона жила одна у великій, просторій квартирі. Я відмовлялася, мені було не зручно, я розуміла, що старенька мене просто жаліє.

– Здрастуй, Аннушко! У мене сьогодні вночі, стався нaпaд гiпepтонії і навіть не було кому подати мені склянку води! Я скільки разів просила тебе, переїжджай до мене, будь ласка, – сказала Віра Іллівна і розплакалася.

Мені стало дуже соромно і незручно перед нею за свій егоїзм. Я пообіцяла їй прямо сьогодні забрати свої речі і переїхати жити до неї. А вже наступного дня, після мого переїзду, Віра Іллівна потягла мене до нотаріуса і переоформила на мене свою квартиру і дачу.

– У мене нікого крім тебе немає Аннушко, все одно все дістанеться державі. А так, я буду спокійна за тебе і у тебе буде власне житло.

УВАГА ЦЯ СТАТТЯ МІСТИТЬ ТІЛЬКИ ІНФОРМАЦІЙНИЙ ХАРАКТЕР !! НЕ ПРИЙМАЙТЕ НІЯКИХ РІШЕНЬ НЕ ПОРАДИВШИСЬ ЗІ СВОЇМ ЛІКАРЕМ!!!!!

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *