21 Лютого, 2024
Я втекла закордон, аби не виховувати чужу дитину. Тепер навіть соромно дивитися сусідам та друзям в очі.

Я втекла закордон, аби не виховувати чужу дитину. Тепер навіть соромно дивитися сусідам та друзям в очі.

Я прожила зі Степаном 30 років у щасливому шлюбі. У нас все було дуже добре, хоча на початку родинного життя мали великі проблеми з грошима. Ще й до того, ми геть були не готові до народження сина. Степан тоді підпрацьовував у стоматологічній клініці, я сиділа вдома з Володею. Крок за кроком, ми ставали на ноги, купили свою власну квартиру, розрахувалися з боргами, їздили закордон на відпочинок. 

Степан відкрив свою клініку і став хорошим стоматологом. У нас місто невеличке, всі люди його знали та приходили на прийом. Чоловік заробляв непогані гроші. Я ж займалася хатніми справами та вихованням сина. Зараз наш Володимир вже дорослий, живе окремо та працює у великій комп’ютерній фірмі.

Якось я приїхала до чоловіка на роботу, приготувала деруни на обід. Він ще мав пацієнта, тому я чекала у приймальні. Поруч, за стійкою реєстратури, стояли дві молоді дівчинки. Вони зустрічали пацієнтів, готували чай, слідкувати за записами. Я тоді читала якісь новини на Фейсбуці, аж тут почула, як вони шепотіли:

“Шкода її. Сидить, нічого не знає, а ще їсти йому готує”

“Про що? Дитину?”

“Цить, бо ще почує”

Я удала, що нічого не почула. Однак, та розмова не давала мені спокою. Якась дитина та мій чоловік. Що за таємниці? Так, Степан міг затриматися на роботі до пізна, бо пацієнтів було багато. То комусь треба пломбу поставити, брекети зняти, зробити гігієну. Він працював один, без помічників.

Не могла спокійно їсти і спати. Тому вирішили раз підстерегти ту дівчину, яка працювала в клініці, та про все розпитати. Спершу вона дуже боялася, але я обіцяла, що нікому не розповім про це. Ще й дала в руки тисячу гривень:

– Була одна дівчина, стажувалася. Віта Шевчук. От у них зв’язався роман. Тільки, будь ласка, не кажіть про це вашому чоловікові, я не хочу, аби він мене звільнив!

Я тоді не знала, що робити. Виявилося, всі ці роки у мого чоловіка була коханка. Не хотіла жити в такому соромі, тому вирішила втекти до Польщі. Там жила моя рідна сестра Христина. Я їй про все розказала і вона першою запропонувала переїхати. Ну а що мені робити? Син дорослий, живе окремо. А Степана я навіть бачити не хотіла. 

Якраз ще й на руку зіграла ця ситуація в країні та я в березні поїхала до Кракова. Там знайшла гарну роботу, орендую однокімнатну квартиру. Син одразу здогадався, що у нашій родині були деякі секрети та підтримав мене. З батьком він не спілкується. Інші родичі також стали на мій бік та відхрестилися від Степана. Навіть на свята його в гості не кличуть.

І от тиждень тому до мене зателефонував чоловік:

– Вибач за те, що роками приховував дитину. І зараз я хочу попросити у тебе помочі. Віта втекла геть, донечку залишила на мене. Їй тільки 3, а я не можу геть дати ради! Вона плаче, кричить, мене не слухає. Я жодної колискової не знаю. І через дитину на роботу не можу спокійно вийти. 

Він ще довго просив вибачення, Божився, що не буде більше на ці граблі наступати. Я сказала, що подумаю над його позицією та поклала слухавку. 

Моя сестра та Володя категорично проти, аби я їхала до Степана назад. Мовляв, він мені роги колись наставив, а я ще буду чужу дитину виховувати:

– Він цю кашу заварив – він і її має висьорбувати!

З одного боку, я розумію позицію рідних. Адже це зрада і люди не міняться. Раптом Степан ще сам втече і кине на мене ту дитину. Не вистачало, аби сусіди та друзі пліткували про нас. 

Але дитина ж ні в чому не винна. І не вона повинна відповідати за гріхи своїх батьків. 

Тільки от, якщо чесно, у мене геть нема бажання їхати в Україну. Тут маю роботу, друзів, житло. Хіба до сина у готі приїжджаю, але до квартири Степана не заходжу, оминаю її десятою дорогою. 

Що мені роботи? Їхати чи ні? 

Залишити відповідь