12 мая, 2021
Якийсь час я працював у таксі. І якось прийшло мені замовлення за місто, в невеличке село. В село довелось їхати 40 кілометрів, прибувши на місце, я зустрів свого пасажира, ним виявився чоловік років за п’ятдесят. Він поставив в багажник два досить великих кошики з огірками, і ми поїхали. Коли чоловік закінчив свою розповідь, я дуже хотів побачити його дружину

Якийсь час я працював у таксі. І якось прийшло мені замовлення за місто, в невеличке село. В село довелось їхати 40 кілометрів, прибувши на місце, я зустрів свого пасажира, ним виявився чоловік років за п’ятдесят. Він поставив в багажник два досить великих кошики з огірками, і ми поїхали. Коли чоловік закінчив свою розповідь, я дуже хотів побачити його дружину

Якийсь час я працював у таксі. І ось якось прийшло мені замовлення за місто, в невеличке село. За місто довелось їхати 40 кілометрів, прибувши на місце, я зустрів свого пасажира, ним виявився чоловік років за п’ятдесят. Він поставив в багажник два досить великих кошики з огірками і ми поїхали. Якраз по радіо грала якась пісня про кохання. Мій пасажир заслухався, а після закінчення пісні сказав:

– Хороша пісня.

– Чим же вона вам так сподобалася? – Запитав я.

– А своє перше кохання згадав. Розповісти?

І чоловік почав розповідь.

– Своє перше кохання я зустрів в дитячому садочку. У пам’яті трохи збереглося з того часу. Пам’ятається дівчинка з заплетеним волоссям, яка прийшла в нашу групу в перше, як тоді казали – новенька. Звали її Настя, не знаю чому, але я відразу почав їй набридати, то іграшку заберу, то ще щось подібне. Весь час сперечалися. Нас заспокоювали, мене постійно ставили в куток. Трохи пізніше ми попросили вибачення один у одного і запевнили виховательку, що більше так робити не будемо, а будемо дружити. Відтоді ми стали, як то кажуть, не розлий вода. Дружили ми довго, цілих п’ять років. У школі за однією партою сиділи, часто уроки робили разом, в кіно бігали, обідом ділилися. Але все хороше закінчується. Батька Насті, по роботі перевели в інше місто, дуже далеко і вони всією родиною переїхали. Розставання було важким. Згодом гіркота розставання пройшла, зв’язок втратився, і тільки в пам’яті залишилася дівчинка з довгою косою.

– Так потім і не знайшли свою дівчинку з довгою косою? – питаю я.

– Вона мене знайшла. Причому зовсім випадково. Якось поїхав я у відрядження і там потрапив у лікарню. Знайомих в цьому місті в мене не було, добре дочка від першого шлюбу фінансами допомогла, вони давно з моєю першою дружиною закордоном живуть. Сама приїхати не змогла, а от фінансово допомогла. І лікар мені дуже хороша попалася. Турботлива, уважна, ввічлива, і навіть дуже мені симпатична. Тільки зайде в палату, відразу запитує:

– Ну, як справи?

А я ніяк не можу пригадати, де я її бачив. І обличчя знайоме, а звідки – згадати не можу.

Незадовго перед випискою зважився я запитати:

– Анастасія Василівна! Скажіть будь ласка, звідки я можу Вас знати?

– А ти згадай. – Засміялась вона.

Я стояв і вдивлявся в її обличчя, але ніяк не міг пригадати.

Через годину вона заходить до мене в палату і простягає стареньку фотографію. Я дивлюся на фото, а на ньому взявшись за руки, стоїмо я і Настя в дитячому садку. Ось які доля буває сюрпризи підкидає.

– А де вона зараз? – Запитав я.

– Вдома, огірки чекає – посміхнувся чоловік.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – obyava

УВАГА ЦЯ СТАТТЯ МІСТИТЬ ТІЛЬКИ ІНФОРМАЦІЙНИЙ ХАРАКТЕР !! НЕ ПРИЙМАЙТЕ НІЯКИХ РІШЕНЬ НЕ ПОРАДИВШИСЬ ЗІ СВОЇМ ЛІКАРЕМ!!!!!

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *