Чоловік поспішав вже до свого під’їзду. Це був холодний листопадовий вечір, і йому дуже хотілося додому. Усі думки чоловіка перервали крики немовля. Чоловік оглянувся і побачив брудну ковдру на лавці, у якій було загорнуто немовля.
Чоловік взяв дівчинку додому і вже протягом години дитина була оточена фахівцями та лікарями. Дівчинку назвали Оленою. Працівники дитбудинку не приховували сліз, коли дізналися, що дівчина просто була покинута на холодній вулиці.
Вадим і сам прив’язався до дівчинки і відвідував її майже щодня. Інколи задумувався про те, щоб забрати Оленку до себе, але він просто цього не міг зробити, адже цілодобово працював на роботі.
Дівчинка росла й з кожним днем все більше прив’язувалася до Вадима. Потім Вадим не міг відвідувати дитину й вони стали листуватися. Однолітки вже навіть стали дражнити дівчинку, ніби то батько ніколи більше до неї не прийде. Вадим читав всі листи від дівчинки, розглядав малюнки. Кожен раз боліло серце.
Пройшло цілих 5 років, коли Вадим знову зустрівся з Оленою. Дівчинка не забувала його всі ці роки й була неймовірно щаслива цій зустрічі. Цілий день вони провели разом. А потім він сказав, що йому вже пора. Вадим спостерігав за поведінкою дівчинки й не говорив про те, що він її вдочерив.
І ось настала ця мить. На очах дитини з’явилися сльози радості. Тепер у неї є справжній тато і свій будинок ….