4 августа, 2021
ХЛОПЧИК БУВ ТРОХИ БІЛЬШЕ ДОЧКИ ЛЕСІ. МАЛЮК ВЕСЬ ЧАС ПЛАКАВ, А ПОТІМ, ВІДЧУВШИ ТЕПЛО ЧУЖОЇ ЖІНКИ, ЗАТИХ І СТАВ ЇСТИ. ЛЕСЯ ДИВИЛАСЯ НА ДИТИНУ І ЗАЛИВАЛАСЯ СЛЬОЗАМИ. “ЯК МОЖНА КИНУТИ ЙОГО? ЩО ВІДБУВАЛОСЯ В ГОЛОВІ У ВІРИ В ТОЙ МОМЕНТ?”- ДУМАЛА ВОНА

ХЛОПЧИК БУВ ТРОХИ БІЛЬШЕ ДОЧКИ ЛЕСІ. МАЛЮК ВЕСЬ ЧАС ПЛАКАВ, А ПОТІМ, ВІДЧУВШИ ТЕПЛО ЧУЖОЇ ЖІНКИ, ЗАТИХ І СТАВ ЇСТИ. ЛЕСЯ ДИВИЛАСЯ НА ДИТИНУ І ЗАЛИВАЛАСЯ СЛЬОЗАМИ. “ЯК МОЖНА КИНУТИ ЙОГО? ЩО ВІДБУВАЛОСЯ В ГОЛОВІ У ВІРИ В ТОЙ МОМЕНТ?”- ДУМАЛА ВОНА

– Костику! Почалося! – злякано покликала Леся.

Від несподіванки, чоловік випустив лопату з рук. Костю кинуло в холодний піт, зрадницьки затремтіли руки.

– Золотко моє, не плач! Я вже завожу автівку, через двадцять хвилин будемо в пологовому будинку. Ти тільки не поспішай, потерпи трохи, – заїкаючись вимовив Костя.

Через пів години, молодий чоловік вимірював кроками коридор приймального відділення. Він дуже хвилювався, рвався допомогти дружині, підтримати, але чоловіка вигнали з відділення.

– Так, не мерехтіти перед очима! – сказала чергова, що сидить за столом.

– Прошу вас, дізнайтеся як Леся!

– Первістка чекаєш? – засміялася бабуся.

– Так! Дуже хвилююся за дружину…

– Нічого хвилюватися. Пологовий будинок у нас найкращий в області, фахівці відмінні. І взагалі, ти що, думаєш, вона народить через десять хвилин? – засміялася жінка.

– А коли? – не зрозумів Костя.

– Може завтра, післязавтра. Подивимося. Їдь додому спокійно, а завтра приїдеш або подзвониш. Леся твоя на другому поверсі, в п’ятій палаті. Вікна відразу над входом, – підказала чергова.

– Зрозумів! Дякуємо! – крикнув чоловік, вибігши з приміщення.

Як він і очікував, дружина стояла у вікні. Побачивши Костю, жінка посміхнулася, помахавши рукою.

– Леся, вже не болить? – зрадів Костя.

– Ні. Все припинилося. Їдь додому, я посплю трохи.

– Так може разом поїдемо? Якщо що, я тебе назад привезу, – запропонував чоловік.

– Який же ти смішний, Костя. Їдь, я тут залишуся.

Леся закрила віконце і прилягла на ліжко. Насправді, жінка дуже боялася, але не подавала виду перед чоловіком. Знала, що не виїде в такому випадку. Ночуватиме перед вікнами.

– Чоловік? – посміхнулася сусідка по палаті, красива брюнетка років тридцяти.

– Так. Ми з Костею зі школи разом. Одружилися рік тому. – Чоловік дуже сина хоче, а я донечку, – посміхнулася Леся. – А ти? Кого хочеш?

– Нікого! – буркнула Віра. – Я жити хочу, а не пелюшки прати!

– Не говори так! Твій малюк вже все відчуває і розуміє. Ти полюбиш своє дитинча, ось побачиш! – посміхнулася Леся.

– Не потрібен він мені. У мене інші плани на життя. Дуже шкода, що я пізно зрозуміла, що чекаю дитину, – крикнула зі злістю Віра.

Раптово, жінка схопилася за живіт. Перелякана Леся, побігла по лікаря. Через пару годин, потуги почалися і у Лесі. Вранці, Леся народила дівчинку.

– З дочкою все добре, та й ти скоро відновишся, – сказав лікар. – Але, на жаль, більше не можеш стати матір’ю. Під час пологів, виникли деякі ускладнення.

– Як так? – засмутилася Леся. – Чоловік про сина мріє… Та й взагалі, Костя будує великий будинок. Ми завжди мріяли про купу дітлахів в родині.

– Так іноді буває. Радуйся, що хоч одного маєш. Деяким і цього не дано, – філософськи розсудив Олександр Якович.

Леся з Вірою, знову опинилися в одній палаті. Віра не піднімалася з ліжка, не хотіла ні з ким спілкуватися. Жінка переживала важку депресію.

– Вірочко, хто у тебе народився? У мене донька! – поділилася радістю Леся.

– Залиш мене! Не хочу навіть згадувати про це! – крикнула Віра, відвернувшись до вікна.

Жінка відмовлялася брати в руки дитину. На наступний день, Віра, стала збирати речі з самого ранку.

– Вірочко, схаменися! У тебе такий славний синочок! – намагалася напоумити Леся.

– Бачити не можу його! – засичала жінка, і пішла писати відмову від малюка.

Незабаром, Лесі принесли дочку на годування. Жінка приклала малятко до себе, і посміхнулася від щастя і розчулення:

– Доню, красуня моя, – шепотіла тихо.

– Славна дівчинка! І їсть добре, молодець! – похвалила акушерка.

– Скажіть, а той хлопчик, якого Віра залишила… Хто його годує? – поцікавилася жінка.

– Ніхто. Суміш даємо, – насупилася акушерка.

– Можна, я буду годувати його? У мене молока достатньо. Так шкода дитину…

– Спробуй, якщо молока буде вистачати, то чому б і ні, – погодилася жінка. – Зараз принесу його.

Хлопчик був трохи більше дочки Лесі. Малюк весь час плакав, а потім, відчувши тепло чужої жінки, затих і став їсти. Леся дивилася на дитину і заливалася сльозами. “Як можна кинути його? Що відбувалося в голові у Віри в той момент?”- думала вона.

– Лесю! – жінка почула голос чоловіка, і мимоволі посміхнулася.

Леся тільки погодувала малюків, і тримала їх на руках. Разом з ними, вона підійшла до віконця.

– Ура! Двійнята! Я найщасливіший батько! – застрибав від радості Костя.

Леся хотіла пояснити чоловікові, що у нього тільки дочка, але руки були зайняті, вона не могла відкрити віконце. Віддавши дітей медсестрі, Леся вирушила до завідуючого.

– Олександр Якович, я до вас по делікатному питанню, – почала обережно жінка.

– Що в тебе? У мене і так від всіх цих подій, голова обертом іде! Треба ж таке. Перший відказ за вісім років мого керівництва! – виливав душу лікар.

– Як ви вважаєте, Віра може схаменеться і забере сина?

– Ні, моя мила… Такі не змінюють своїх рішень. Вона діяла не в стані афекту. Це був холодний розрахунок.

– Можна, я заберу собі хлопчика? Ви ж самі говорили, що у мене більше не буде дітей… Прошу вас, допоможіть! І малюкові добре буде, і нам з чоловіком.

– Леся, як ти собі це уявляєш? – округлив очі лікар.

– Ви ж адже ще не встигли повідомити про відмовника? – запитала з надією жінка.

– Поки ні. Ось, папери готую…

– Що вам вартує написати, що я народила двійню? Подумайте, цим ви робите щасливіше нашу сім’ю і дитинку. Хочете, я на коліна стану?

– Іди в палату. Я подумаю, що можна зробити, – спантеличено промовив чоловік.

Через кілька днів, щасливий батько, забирав дружину з двійнятами.

– Люба! Таке щастя! Уявляєш, а мені спочатку сказали, що у нас тільки дівчинка. А тут така радість, син і дочка! – виголосив Костя.

– Наплутали як завжди… У них тут скільки тяганини, – посміхнулася Леся.

– Твоя правда! Сам діставав їх розпитуваннями через кожні п’ять хвилин, – засміявся Костя.

Сідаючи в автівку, Леся зустрілася поглядом з самотньо сидячою жінкою на лавці. Віра хоч і була в сонцезахисних окулярах, але Леся одразу впізнала її. Віра дивилася в упор на Лесю, і посміхалася. Леся здригнулася від цієї холодної, єхидної посмішки, яка нагадувала оскал дикого звіра.

– Люба, поїхали! Сідай в машину, – покликав Костя. – Кого ти там побачила?

– Нікого.

Леся зрозуміла, що Віра теж знає таємницю, яка була відома вузькому колу осіб.

– Костя, поїхали швидше! – злякано промовила жінка, притискаючи до себе дітей.

Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!

Фото ілюстративне – party

Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook

УВАГА ЦЯ СТАТТЯ МІСТИТЬ ТІЛЬКИ ІНФОРМАЦІЙНИЙ ХАРАКТЕР !! НЕ ПРИЙМАЙТЕ НІЯКИХ РІШЕНЬ НЕ ПОРАДИВШИСЬ ЗІ СВОЇМ ЛІКАРЕМ!!!!!

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *