24 июля, 2021
У МАГАЗИНІ БУЛА НЕВЕЛИКА ЧЕРГА, ЯНА ПРИЛАШТУВАЛАСЯ В КІНЦІ. ПОЗАДУ ПРОЛУНАВ ТОНЕНЬКИЙ ДИТЯЧИЙ ГОЛОС: “ТЬОТЮ, ВИ ОСТАННЯ?” ЯНА ОБЕРНУЛАСЯ І ОСТОВПІЛА. ХЛОПЧИК БУВ ВРАЖАЮЧЕ СХОЖИЙ НА ЇЇ НАРЕЧЕНОГО СЛАВКА – ПРОСТО ОДНЕ ОБЛИЧЧЯ! “ТЕБЕ ЯК ЗВУТЬ?” “САШКО”. “А МАМУ ТВОЮ?” ЯНА УВАЖНО ВДИВЛЯЛАСЯ В ОБЛИЧЧЯ ХЛОПЧИКА: НІС, ОЧІ, ВИЛИЦІ – ВСЕ ЙОГО! “ЛЄНА. ТІЛЬКИ ЇЇ НЕМАЄ. ВОНА ПІШЛА НА НЕБО, – ЗНИЗАВ ПЛЕЧИМА САНЬКА І ДОДАВ. – ДАВНО ВЖЕ.” “А ТАТО ТВІЙ ДЕ?” “НЕ ЗНАЮ.”

У МАГАЗИНІ БУЛА НЕВЕЛИКА ЧЕРГА, ЯНА ПРИЛАШТУВАЛАСЯ В КІНЦІ. ПОЗАДУ ПРОЛУНАВ ТОНЕНЬКИЙ ДИТЯЧИЙ ГОЛОС: “ТЬОТЮ, ВИ ОСТАННЯ?” ЯНА ОБЕРНУЛАСЯ І ОСТОВПІЛА. ХЛОПЧИК БУВ ВРАЖАЮЧЕ СХОЖИЙ НА ЇЇ НАРЕЧЕНОГО СЛАВКА – ПРОСТО ОДНЕ ОБЛИЧЧЯ! “ТЕБЕ ЯК ЗВУТЬ?” “САШКО”. “А МАМУ ТВОЮ?” ЯНА УВАЖНО ВДИВЛЯЛАСЯ В ОБЛИЧЧЯ ХЛОПЧИКА: НІС, ОЧІ, ВИЛИЦІ – ВСЕ ЙОГО! “ЛЄНА. ТІЛЬКИ ЇЇ НЕМАЄ. ВОНА ПІШЛА НА НЕБО, – ЗНИЗАВ ПЛЕЧИМА САНЬКА І ДОДАВ. – ДАВНО ВЖЕ.” “А ТАТО ТВІЙ ДЕ?” “НЕ ЗНАЮ.”

Мерседес здіймав пилюку на дорозі. Яна курила в відкрите вікно, слухаючи захоплені дифірамби від Славка на адресу свого рідного села, в якому він не був сім років.

– Зараз приїдемо, посидимо, поспілкуємося. З братом тебе познайомлю! Увечері в баньку сходимо! А завтра на рибалку! Краса! – Славко фонтанував емоціями.

Яна глузливо дивилася на нареченого. Риболовля та баня, значить… Їй, що виросла у величезному мегаполісі, з відзнакою закінчила університет і володіє великою столичною перекладацькою компанією, рибалка і лазня здавалися чимось вже зовсім архаїчним. Село з її Славка виходило з важко…

Вони під’їхали до двоповерхового дерев’яного будинку з величезним садом. Слава посигналив і вийшов з машини.

У дворі щось загриміло, розчинилися хвіртка, і з-за неї вийшов Петро – рідний брат Слави. Він, на відміну від молодшого брата, залишився жити в селі після того, як не стало батьків, відбудував будинок і жив в ньому з дружиною Ольгою та донькою.

Після обов’язкових цілувань і обіймів гості були всажені за величезний стіл в альтанці, який, завдяки старанням Ольги, буквально ломився від їжі. Сиділи весело, порівнювали сільське і столичне життя, обговорювали майбутнє весілля, співали пісні.

Брати швидко захмеліли і тепер, затишно розташувавшись під старою яблунею, потягували домашню наливочку і згадували своє босоноге дитинство. У Яни закінчилися сигарети, і вона вирішила нанести візит в місцевий магазинчик. Дорогу їй пояснили просто: в кінці вулиці.

У магазині була невелика черга, Яна прилаштувалася в кінці. Позаду пролунав тоненький дитячий голос:

– Тьотю, ви остання?

Яна обернулася і остовпіла. Хлопчик був вражаюче схожий на її нареченого Славка – просто одне обличчя!

Вона присіла навпочіпки перед ним і запитала:

– Тебе як звуть?

– Сашко.

– А маму твою? – Яна уважно вдивлялася в обличчя хлопчика: ніс, очі, вилиці – все його!

– Лєна. Тільки її немає. Вона пішла на небо, – знизав плечима Сашко і додав. – Давно вже.

– А тато твій де?

– Не знаю. Я з дідом живу. Він старенький зовсім, вже й не ходить, – відповів хлопчик і насторожився. – А вам навіщо?

– Та так, просто… Ти цукерки любиш?

Сашко кивнув.

Тут підійшла її черга. Яна витягнула з гаманця гроші.

– Цукерок, найкращих. І пачку Lucky Strike, будь ласка, – сказала вона продавщиці і повернулася до хлопчика,

– А тобі що потрібно купити?

– Кефіра і хліба, – сказав Санька, – у мене є гроші. Ось.

Сашко простягнув дві зім’яті купюри. Яна посміхнулася і похитала головою: не треба. Вийшовши з магазину, Яна з пакетами попрямувала до своєї машини.

– Це ваша? – запитав Сашко, з захопленням розглядаючи Мерседес.

– Хочеш, до будинку довезу? – підморгнула Яна. – Стрибай на переднє сидіння. Двічі Саньку просити не довелося – через п’ять секунд він вже захоплено гладив шкіряну оббивку салону.

Яна довезла хлопчика до старого похиленого будинку, вручила йому пакети з покупками і поїхала додому.

Не може бути таких збігів! Просто одне обличчя. І хто ця Лєна, мама хлопчика? Стільки питань і жодної відповіді! Зараз приїду і запитаю у Славка.

Запитати не вийшло: обидва брата, розвалившись у плетених стільцях, хропли на весь двір.

По двору бігала Ольга, прибираючи зі столу.

– Оля, мені потрібно поговорити з тобою, – сказала Яна, сідаючи на сходинку ганку.

Ольга кивнула і сіла поруч з нею.

– Сьогодні хлопчика бачила – просто копія Славкв! І живе на сусідній вулиці. Хто він? – запитала Яна.

Ольга раптово почервоніла і зніяковіла. Та-а-а-к! Сільські секрети, значить!

– Здається, я чогось не знаю? Розповідай! – зажадала Яна.

…Слава продер очі і побачив Яну. Вона сиділа перед ним і, не кліпаючи, дивилася на нього.

– Привіт, – хрипко вимовив він і скорчився від болю в спині. – Ти не уявляєш, як це – спати всю ніч в цьому незручному кріслі!

– Ти мені краще скажи, як це, коли сусідські діти на тебе схожі? – холодно поцікавилася Яна.

– Ти про що? – насторожився Слава.

– Про те, що сім років тому ти кинув принадії сусідку Олену і поїхав! Коли тобі повідомили, що у тебе народився син, тобі було все одно. Коли тобі сказали, що Олени не стало, тобі теж було все одно! Тобі було абсолютно плювати на долю власного сина. А він зараз живе зі своїм дідом на його копійчану пенсію! – ледве стримуючись, відповіла Яна.

Слава мовчав. Сказати в своє виправдання було рішуче нічого. Все так і було. Цікаво, звідки вона дізналася?

Хоча, це ж село… тут кожен другий – знахідка для шпигуна!

– А у вересні він піде в школу! І піде сам, тому що у нього немає мами і тата, а дід прикутий до ліжка! – додала Яна тремтячим голосом.

Слава продовжував мовчати, ховаючи очі. Яна встала, витягла з кишені пачку купюр і кинула на стіл перед Славою.

– Довелося з ранку з’їздити в найближчий банкомат. Тут двадцять тисяч. Ти зараз приводиш себе в порядок і йдеш до свого сина. Віддаєш ці гроші і вибачаєшся за те, що ти така скотина! Адресу ти не забув, я сподіваюся?

– А ти? – запитав Слава.

– А я, милий, повертаюся в місто. Без тебе. Я не можу вийти заміж за людину, яка зрадила жінку, а потім свою дитину! І не дзвони мені більше. Твої речі я пришлю сюди. Прощавай.

Мерседес пиліл по путівці. Яна давила на педаль акселератора, намагаючись швидше покинути це місце. Все що вона хотіла – це повернутися додому, зануритися з головою в роботу і скоріше забути про все це. На душі було гидко і противно…

Дагірова Лідія

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

УВАГА ЦЯ СТАТТЯ МІСТИТЬ ТІЛЬКИ ІНФОРМАЦІЙНИЙ ХАРАКТЕР !! НЕ ПРИЙМАЙТЕ НІЯКИХ РІШЕНЬ НЕ ПОРАДИВШИСЬ ЗІ СВОЇМ ЛІКАРЕМ!!!!!

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *