23 октября, 2021
Ти навіть дітей виховуєш не своїх, а своїх і завести не можемо! – вилетіло у Нелі. Вона одразу пошкодувала, але слова назад не ковтнеш. Мирослав змінився в обличчі, очі зблиснули якось зло і сумно водночас

Ти навіть дітей виховуєш не своїх, а своїх і завести не можемо! – вилетіло у Нелі. Вона одразу пошкодувала, але слова назад не ковтнеш. Мирослав змінився в обличчі, очі зблиснули якось зло і сумно водночас

– Ти навіть дітей виховуєш не своїх, а своїх і завести не можемо! – вилетіло у Нелі. Вона одразу пошкодувала, але слова назад не ковтнеш. Мирослав змінився в обличчі, очі зблиснули якось зло і сумно водночас.

…Жінка Григорія, старшого брата Мирослава, виявилася «зозулею»: покинула Гриші двох дітей-погодок, а сама здиміла з коханцем і лише іноді дзвонила малим та висилала щось солодке чи одежину на свята.

Хлопчикам було 3 і 4, коли Гришу забрала хвороба.

А Мирослав з Нелею оформили опіку над Костиком і Васильком. Ну не кидати ж дітей на батьків-пенсіонерів, до того ж ще працюючих. Та й город вони в селі чималенький обробляють, хазяйство тримають. Дітям й онукам завжди харчами домашніми допомагають.

Неля прийняла чоловікове рішення взяти хлопчиків, а що їй лишалося?

Спочатку воно все й нічого було, але хлопчики ростуть, зараз їм 6 і 7, а в них з Мирославом невелика двокімнатна квартира, роботи не такі вже й грошові, все якось на життя розходиться… Допомога на хлопців державна – скільки там її? Їх і одягати треба, бо швидко тягнуться вгору, і годувати – апетити дай кожному!

Ось і виходить, що поки своїх власних діток Неля й Мирослав собі дозволити не можуть: ні житлова площа, ні прибутки не сприяють…

А Нелі так хочеться своє рідне малятко! Бо вже 27, а кращі роки на… чужих діток витрачає… Вони-то не чужі, звісно, але все ж…

От і вихопилося в Нелі під час якоїсь перепалки побутової з Мирославом:

– Ти навіть дітей виховуєш не своїх, а своїх і завести не можемо!

Мирослав в мить змінився в лиці, зиркнув на дружину зло і сумно водночас. Він розумів Нелю, але ці хлопці – як сини йому.

Вийшов з квартири, дверима хряпнув.

Неля місця собі не знаходила. На «автоматі» погодувала хлопців, які з надвору прибігли, макаронами й сосисками. Сховалася у спальні. Схлипувала, схлипувала на ліжку, а потім задрімала, сама не помітила, як.

Прокинулася від того, що Мирослав гладить лагідно по плечу, волоссю.

– Нелю… Не хотів казати тобі раніше часу… Зарплата в мене більша трохи, ніж ти думала… Я відкладав частину. Батьки ще трішки додавали… І Світлана на хлопців висилала іноді… Я щойно був сам, а завтра разом підемо в офіс забудовника, виберемо трикімнатну квартиру простору в новому будинку, який через півроку вводиться в експлуатацію. У нас 90 відсотків є від ціни, а решту виплатимо, і на ремонт збиратимемо. Всім міста вистачить, тільки ще трішки почекати треба. Добре, рідненька?

Нелині очі сяяли.

– Я така дурна, любий, що ляпнула оте… Я люблю тебе! І хлопчиків наших! Вибач, будь ласка!..

Мирослав притулив дружину до себе. Як же добре, коли вона всміхається!

Автор – Альона Мірошниченко.

ДЖЕРЕЛО

УВАГА ЦЯ СТАТТЯ МІСТИТЬ ТІЛЬКИ ІНФОРМАЦІЙНИЙ ХАРАКТЕР !! НЕ ПРИЙМАЙТЕ НІЯКИХ РІШЕНЬ НЕ ПОРАДИВШИСЬ ЗІ СВОЇМ ЛІКАРЕМ!!!!!

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *