Зайшли ми з донькою сьогодні у дитячий магазин. Вибираємо подарунок для однокласниці доньки, яка запросила її на день народження. У відділі з одягом мама і син, на вигляд хлопчику років десять, приміряють взуття. В якийсь момент, хлопчик з’являється біля сусіднього прилавка з іграшками і починає кликати маму.
– Мам, ну, купи!
– Синку, ми прийшли взуття купити. Немає зайвих грошей, давай подаруємо тобі на День народження, чекати залишилося два місяці.
– Ні, це довго. Ну, купи зараз.
Хлопчик починає хникати. Мама спокійно повторює.
– Не можу, це дуже дорого. Половина моєї зарплати, такі речі дарують тільки на свята.
Син починає кричати, плакати і видає: – Ти мене дістала, постійно ти не маєш грошей, значить заробляй більше!
Мама хапає його за руку і мовчки тягне до каси, оплачувати взуття.
Моя дочка дивилася на ситуацію, не моргаючи, а потім раптом сказала: «Ну, і діти пішли.»
Я задумалася, ніби, жінка і правильно відповідала сину. Звідки ж тоді взагалі взялася така поведінка. Тим більше, це доросла дитина, а не малюк. Припустити можна, що завгодно. Починаючи від неправильного виховання, закінчуючи впливом однолітків. Але ж образливо за маму.
Фото ілюстративне – LayfHaki.com
