9 декабря, 2021
Тату, Таточку, не треба! – кричала я, але від моїх слів він ставав ще зліше. Коли в піч полетіли іграшки, я вискочила на сніг в одній піжамі..

Тату, Таточку, не треба! – кричала я, але від моїх слів він ставав ще зліше. Коли в піч полетіли іграшки, я вискочила на сніг в одній піжамі..

Зараз у мене все добре, я живу в місті, у мене люблячий чоловік і щасливі діти. Але варто мені згадати про те, яким було моє дитинство, по тілу біжить дрібне тремтіння а на очі навертаються сльози.

Мені часто сняться стpaшні сни і всі вони – відгомони мого дитинства. Джерело

Ночами я часто кричу, тому що уві сні до мене приходять епізоди, які я намагаюся стерти з пам’яті, але ніяк не можу.

Найчастіше я згадую моменти, коли тато був n’яний, а мами не було вдома. Мені тоді було років п’ять чи шість.

Батько працював позмінно, а мама з понеділка по п’ятницю. Коли у вихідні дні всі діти радіють, що вся сім’я в зборі, я заздрила їм, тому що у мене все було інакше. Я боялася вихідних днів, як вогню.

Мама моя в’язала шкарпетки, хустки і виносила їх у вихідні продавати. Батько пропивав свою зарплату, а маминої не вистачало на прожиток, тому вона ночами в’язала.

У мене були іграшки, зроблені маминими руками, інших вона купити не могла. Я дуже любила грати з в’язаними ляльками і зайчиками, а мама ночами примудрялася мені в’язати ще і їх.

Пам’ятаю, як одного разу, мама пішла в неділю на ринок. Був сильний снігопад, тому, перед відходом вона розтопила піч, щоб я в теплі прокинулася. Коли я відкрила очі, то побачила, як батько бігає по будинку в пошуках пляшки або грошей. Він був дуже злий, все висипав з комодів, висипав прямо на підлогу. Тормошив ліжка, білизну і гарчав від злості.

Я, по своїй дитячій наївності, хотіла втішити тата, підійшла до нього, щоб попросити заспокоїтися. Але у відповідь отримала здорову порцію обурення. Не знаю, чому, але він став кричати, що це я винна в тому, що в будинку немає грошей.

Він звинувачував мене у всьому, в чому тільки міг, а я стояла і плакала, не розуміючи, що взагалі відбувається.

Потім він почав хапати мої іграшки і кидати іх в палаючу піч.

– Тату, Таточку, не треба! – кричала я, але від моїх слів він ставав ще зліше.

– Це все ти, ти винна! Всі гроші на тебе йдуть, а мати ще тобі іграшки в’яже, замість того, щоб в’язати шкарпетки і продавати їх! – кричав батько, кидаючи у вогонь моїх ляльок і зайчиків.

Я не могла на це дивитися, я вискочила на вулицю прямо в нічній сорочці і шкарпетках, які теж зв’язала мені мама. Я прямо по снігу кинулася до сусідів.

Там добрі люди, вони мене часто рятували від нападок батька. Вони впустили мене в будинок, відігріли, переодягли, потім ми стали чекати маму. Коли мама нарешті прийшла, вони про щось довго розмовляли, потім мама сказала, щоб я чекала її у сусідів.

Вона пішла в будинок, зібрала наші нехитрі пожитки і дядько Павло відвіз нас в місто, до свого друга. Так ми там потім і жили, мама з цим самим другом створили сім’ю, а тато cnився в тому самому селі.

Я виросла, у мене все налагодилося, тільки спогади не дають спати ночами. Я ненавиджу своє дитинство.

УВАГА ЦЯ СТАТТЯ МІСТИТЬ ТІЛЬКИ ІНФОРМАЦІЙНИЙ ХАРАКТЕР !! НЕ ПРИЙМАЙТЕ НІЯКИХ РІШЕНЬ НЕ ПОРАДИВШИСЬ ЗІ СВОЇМ ЛІКАРЕМ!!!!!

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *