– Мій син ходить похмуріше чорної хмари, – сумно розповідає 60-річна Тетяна Миколаївна. – Уявляєш, невістка заявила, що буде забирати свою дитину від першого шлюбу до себе. В результаті синові ростити доведеться чужого сина майже десяти років. І він, чесно кажучи, від цієї ідеї своєї дружини зовсім не в захваті.
– Тетяна Миколаївна, але ж ви й самі розумієте, що ще задовго до весілля ваш син знав прекрасно, що у його дружини дитина є.
– Знати-то знав він, звичайно. Тільки до весілля мову про те, щоб забрати хлопчика до них, ніхто не вів. Дитину з року виховує мати моєї невістки, Тоні, він її, по-моєму, навіть мамою називає. Він там в школу ходить, все добре у них. І тут раптом така новина, з ніг на голову перевернула все. Тоня чекає дитину зараз, ми її прописали в квартирі сина. І тепер вона ставить нас перед фактом, що старшого сина забере жити до себе.
Невістка Тетяни Миколаївни, Тоня, родом з маленького села. Там народилася, вчилася в школі, там же, в райцентрі, закінчила технікум. У неповні двадцять років Тоня вийшла заміж за ровесника і народила синочка.
Більшість подруг Тоні і однокласниць до закінчення технікуму були вже сімейні і з дітьми. Деякі так і живуть досі, але от Тонін шлюб, не протримавшись і року, розпався. Тоня приїхала з дитиною до матері в село і дуже засумувала.
Перспектив на малій батьківщині не було у неї зовсім ніяких.
Через деякий час, пожурившись, Тоня взяла з собою свою подругу, гроші, які мала і поїхала в столицю.
Перші кілька місяців було дуже важко. Але дівчата впоралися, обидві економні, працьовиті. Знайшли роботу, зняли койко-місця. Потім знайшли кращу роботу, поміняли житло. Заробляли, відправляли гроші мамам «на дітей».
– Виходить, сина свого так вона більше і не бачила? Як поїхала в його рік, так і все?
– Ну чому! Їздила пару раз, відвідувала.
– Пару раз за вісім або дев’ять років?
– Ну ти ж розумієш, будь-яка поїздка – це гроші. Яких, якщо чесно, у них ніколи багато не було. Краще цю зайву копійку відправити дитині. Ні, вона спілкувалася, дзвонила часто. Потім у матері скайп з’явився, стали взагалі телефонувати кожен день.
А два роки тому Тоня познайомилася з Андрієм, сином Тетяни Миколаївни.
– Якось відразу швидко у них закрутилося, – зітхає Тетяна. – Я спочатку незадоволена була, але потім, при ближчому знайомстві, дівчинка мені сподобалася. Проста, добра, працьовита, все у неї в руках горить. Квартиру до порядку довели, все в порядок привела, облаштувала. І Андрій з нею відразу інший став – якийсь спокійніший, відповідальніший.
Рік тому справили весілля, Тоня чекає дитину, незабаром йде в декрет. І днями заявила, що скоро забере до себе старшого сина.
– Квартира невелика, практично однокімнатна, – зітхає Тетяна Михайлівна. – І відразу двоє дітей там з’явиться. Один – новонароджений, і один – майже підліток. Андрій не в захваті від цього зовсім, ми всі не в захваті, звичайно. Найбільше дивує і засмучує, що до весілля про переїзд дитини ні слова не було сказано моєю невісткою.
– Так твій син прекрасно знав, що бере жінку з дитиною, – каже Тетяні її подруга.
– Ну да, про дитину Тоня сказала відразу.
– Ну ось, бачиш, тоді які до неї претензії? Навпаки, молодець вона, краще пізно, ніж ніколи. Нехай бере хлопчика і виховує сама. А Андрій, якщо не хотів виховувати чужого сина, мав думати про це раніше! Тепер доведеться змиритися, нічого не поробиш.
Ні свекруха, ні чоловік не розуміють Тоню, не хочуть чужої дитини у себе вдома.
