13 апреля, 2021
“Сергію, я вдвічі старша за тебе, твої батьки хочуть внуків, а в нас не може бути дітей”

“Сергію, я вдвічі старша за тебе, твої батьки хочуть внуків, а в нас не може бути дітей”

«Було кохання п’янке, весілля гучне, сімейні непорозуміння, сльози і розлука. Краще не згадувати. І знову через два десятиліття — любов романтична. На кожне побачення — букет. Я так його чекаю… Не можу надивитися на мужню чоловічу вроду. Його оксамитовий бас доводить до божевілля»

— Мамо, тобі можна романи писати, — засміялася дочка, зазираючи через плече.

Лариса Іванівна поспіхом закрила зошит і, ховаючи його в сумку, зауважила:

— Жіночий щоденник, Аліно, — це крик душі, про який нікому не можна розказати.

— Це так старомодно, мамо, — продовжувала Аліна. — Та й кожна таємниця з часом стає явною. Уявляєш, як усі дізнаються, що в тебе закохався майже вдвічі молодший хлопець? Заздрісники втратять дар мови. Круто!

— Чому круто? — не зрозуміла жінка. — Банальна історія, оспівана, описана, екранізована… Все! Я запізнююся на роботу, — і поспіхом вийшла з хати, поцілувавши дочку на прощання.

У медпункті нудьгувати не доводилося. Та коли до кабінету ввійшла наступна пацієнтка, Ларисине серце втекло в п’ятки. Опанувавши себе, поміряла тиск, виписала ліки. Хвора вийшла, а фельдшерка, випивши таблетку валеріани, пообіцяла собі переконати Сергія в тому, що вони — не пара. «Все, — постановила. — Квітів од нього я більше не візьму! Не потрібна мені така любов».

Цією думкою стpaждала до вечора й таки вирішила поставити крапку в стосунках.

А ввечері від легенького стуку задзвеніла шибка. Прийшов. Рішуче відчинила двері й побачила перед собою розкішний букет білого бузку в місячному сяйві. Відхилила квіти рукою.

— Сергію, я у відчаї, — мовила, переборюючи хвилювання. — Сьогодні до медпункту приходила твоя мама. Я злякалася. Думала, буде мене соромити. Тож не приходь більше, не носи квітів. Зрозумій: наше кохання не має майбутнього. Забудь мене і прощавай.

І — замкнула двері. Хвилювання — на задній план, емоції – в щоденник.

Сергій спересердя кинув букет під двері. «Вона все одно буде моєю», — мовив у нічну тишу й вирішив не падати духом.

Відтоді щоранку приходив до медпункту, щоби полікувати дyшу. Сідав на лавочку й чекав Ларису. Спостерігав, як вона хвилюється, проходячи повз нього. Збагнувши його намір, поспішала на роботу раніше, а додому — скоріше. В щоденнику з’явилися нові рядочки: «Коли побачу Сергія на лавочці, під ногами хитається земля. Життя стало партизанським: ввечері не вмикаю світла, щоб Сергій думав, що мене немає вдома. Я — в облозі кохання»

«Десь Аліна затримується, — подумала. — Вчора не ночувала вдома. Сказала, що в подруги» А за мить у дверях уже вималювалася усміхнена дівчина:

— Привіт, мамо. Чому не спиш?

— За тебе хвилююся, вже пізно, — пояснила Лариса.

— Мамо, чому в тебе така «заточка»? Ти ж знаєш, що я з Артемом. Він — найкрутіший. І взагалі, ми через місяць одружуємося! — сповістила радісно.

Ця новина приголомшила Ларису. Передвесільні клопоти накрили її, наче мокрим простирадлом. За ними почала забувати Сергія, але доля знову підлаштувала побачення з ним. Коли Лариса поверталася з роботи, назустріч легкою спортивною ходою ішов хлопець. Сонячне проміння плуталося в його золотисто-русявому чубі. І це сяйво манило й осліплювало. Сергій розкрив обійми, щоби приголубити кохану.

— Сергію, що ти! — застережливо розвела обійми. — Ми ж на вулиці, заспокойся.

— Ларисо, я до тебе з почуттями, а ти — про мій психологічний стан, — його оксамитовий бас звучав, як мінорна мелодія. — Я ж відчуваю, що ти мене також кохаєш. Нам добре удвох. Я прийду ввечері, обніму й поцілую, щоб ніхто не бачив.

— Ні, не приходь, — попросила, обходячи Сергія боком.

Весільні столи вгиналися від наїдків і напоїв. Музика кликала до танцю. І раптом до зали увійшов Сергій та попрямував поміж столами до наречених. Вручив Аліні букет білих троянд і подарунок. Артем налив гостеві шампанського. Сергій виголосив тост за молодих, випив до дна, подякував і пішов до виходу.

— Сергію Івановичу, розділи з нами радість, — запропонувала Лариса, але хлопець відмовився.

Аліна співчутливо глянула на матір, котрій було важко стримати хвилювання.

Оговтавшись од весільних клопотів, Лариса поволі входила у звичний ритм життя. Часто навідувала дочку. Зізнавалася щоденникові, що побачення з Сергієм були для неї казками із «Тисячі й однієї ночі». І одного пізнього вечора тихий стук у шибку луною відізвався в серці жінки. Відчинила, схилилася на одвірок.

— Сергію, навіщо знову прийшов? — спитала й заплакала. — Я через двадцять років буду пенсіонеркою, а ти — в розквіті сил. Молодість не зважає на старість.

— До цього часу ще треба дожити, — намагався заспокоїти жінку. – Ніхто не знає, що нас чекає.

— Твої батьки хочуть внуків, а в нас не може бути дітей, — продовжувала, схлипуючи.

Сергій обійняв її за плечі, поцілував у солоні від сліз губи:

— Не плач, золота моя. Внучка Аліна в моїх батьків уже є, а правнуки скоро наpoдяться. Я ж кохаю тебе. Для тебе — цей квітковий флірт.

— Стільки квітів не отримувала, напевне, жодна жінка, — мовила Лариса й аж тепер помітила в руках коханого темні троянди.

— Чому чорні? — спитала, витираючи сльози.

— Від мого відчаю, — прошепотів сумним басом. — Без тебе моє життя втрачає сенс. Якщо відштовхнеш — поїду в світ.

Лариса не знаходила слів. Їй хотілося, щоби ця хвилина щастя зупинилась і тривала вічно.

— Давай свій відчай, — всміхнулася. — Я поставлю його у найкращу вазу, — і відступила вбік, пропускаючи Сергія до хати.

Автор – Олена ПОЛІЩУК,

с. Колосова Кременецького району

За матеріалами видання “Вільне життя

УВАГА ЦЯ СТАТТЯ МІСТИТЬ ТІЛЬКИ ІНФОРМАЦІЙНИЙ ХАРАКТЕР !! НЕ ПРИЙМАЙТЕ НІЯКИХ РІШЕНЬ НЕ ПОРАДИВШИСЬ ЗІ СВОЇМ ЛІКАРЕМ!!!!!

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *