В кінці 90-х нам з подругою ще й 30 не було, але Світлана вже твердо вирішила — щастя в житті немає. Після розставання з черговим залицяльником вона впала в таку депресію, що навіть мені плакати хотілося. Щоб відволікти подругу від чорних думок, вирішила витягти її в парк.
Сидимо на лавочці, жуємо гамбургери, запиваємо пивом. Я дятлом торочила «все буде добре», а вона раптом як зареве в голос! Обняла її, самій дуже зле на душі, хоч вий.
І в такому похмурому настрої бачу краєм ока дитячу руку, яка тягне з лавки гамбургер Світлани. Не знаю, що на мене найшло, але злість взяла! Схопила руку, хлопчисько її вирвав і прошмигнув у кущі. Я слідом за ним, піймала за комір, трушу і кричу: «Ах ти, зараза! Веди мене до батьків! Я їм розповім, чим ти займаєшся! Я тебе відучу чуже брати!».
Світлана мені каже, мовляв, пусти його. А у мене пелена перед очима — не можу так залишити. Поки йшли, я хлопчика краще роздивилася і знітилася. Брудний, худий, одяг старий зовсім, років 6 або трохи більше, одні очі блищать.
Звернувши за черговий кут, «злодій» зупинився навпроти підвального вікна покинутого будинку. Ми оторопіли, побачивши за брудним склом замурзане личко дівчинки, яке радісно лепетало «Саша прийшов, ура-ура-ура!».
Саша одразу кинувся до дівчинки, якій було від сили роки два, і простягнув їй через кватирку надкушений гамбургер Світлани. Та жадібно вп’ялася в нього зубками і швидко з’їла. А ми стояли пам’ятниками, не в змозі ні поворухнутися, ні хоча б щось сказати.
Розпитавши хлопців і сусідів, дізналися, що Саша і його сестричка Маша кілька місяців одні живуть в підвалі. Наркоманка мати кудись пропала, батько у в’язниці. Сусіди — такий же контингент, і не подумали допомогти чужим дітям. Хоча іноді з жалості підкидали їм буханку хліба або недоїдки.
Саша пробував звертатися до перехожих, але пристойного вигляду люди проганяли безпритульних, вважаючи їх циганчатами. Саша лазив по смітниках, а іноді дійсно крав, щоб прогодувати сестричку. Від почутого мені стало так соромно і нудно, що я не знала, куди себе подіти …
А Світлана відреагувала якось дивно, ніби навіть повеселішала. Загалом, забрала вона дітей до себе. Потім були довгі пошуки їх матусі і ще більш довгі вмовляння — вона просила нечувану суму за відмову від дітей. Розлучившись з грошима, зате офіційно ставши дітям мамою, подруга зовсім заспокоїлася, повеселішала і навіть покращала.
А через рік було весілля, потім народження Іванка. Чоловік Світлани обожнює Сашу і Машу і, напевно, саму Світлану якраз за те, що в її серці знайшлося місце цим дітям. Саша став військовим, Маша вчиться на дизайнера. А Світлана — просто найщасливіша жінка на Землі.
Світлана вчинила дуже благородно, чи не так?
