28 июля, 2021
Рідний брат не покликав мене на весілля тільки тому, що я товста. Aле я втерла їм всім носа, нехай тепер знають…

Рідний брат не покликав мене на весілля тільки тому, що я товста. Aле я втерла їм всім носа, нехай тепер знають…

4 роки тому брат не покликав мене на весілля. Я своєю 100-кілограмовою вагою образила б бездоганний смак нареченої. Але сукні для подружок нареченої – «сшей, мижепочтіродственнікі, безкоштовно, в якості подарунка!». Джерело.

Я відмовилася. Ось така я свиня. Так мені і було сказано. Не знаю, де є такі дивні традиції – на святкування не кликати, а подарунок трясти, але я точно не з цієї країни.

Я тоді сильно посварилася з мамою. Невістка їй подобалася – худенька, витончена, така все зефірно-повітряна. Як на мене – до нудоти. І я на 100 відсотків впевнена, що якби у мами була можливість заздалегідь вибрати – яка дитина у неї народиться, це точно була б вона. Вона – Василина (Зоя по паспорту), дружина мого брата.

Саме 4 роки тому мене відправили у вільне плавання. Раз я така недобра, не можу родичам допомогти, то і мені допомагати ніхто не зобов’язаний.

Я пішла. Навіть промову написала для прощання. Але не стала говорити. Просто сказала, що я то схудну, а ось їм з їх характерами – все життя жити. Здається мені, вони б навіть на мою прощальну промову так не образилися, як на цю нешкідливу фразу.

Треба сказати мамі спасибі. У бідної студентки не було грошей і на оренду, і на їжу. Довелося вибирати. Або на вокзалі – але сита, або в орендованій кімнаті – але голодна. Я вибрала другий варіант, розраховуючи на накопичені за багато років запаси на боках.

Щоб не втратити пенсії по втраті годувальника – налякали, що не можна працювати, інакше все віднімуть, я пішла в неофіційно працевлаштовані няні. Діти – невичерпне джерело енергії. Вони скачуть, стрибають і бігають без зупинки. І я це робила разом з ними.

На гроші, зароблені такою важкою працею (більше не діти напружували, а їх мами і тата. Одного разу мені відмовили в роботі, тому що дівчинка влаштувала істерику, що я її з’їм), теж не сильно розгулятися можна було. Одне радувало – попереду останній курс, із захоплень – шиття, так-сяк годувало, та дітлахи теж непогано оплачувалися – я не цуралася працювати й ночами, поки мами і тата відпочивали.

На роботу я йшла влаштовуватися вже в 50 розмірі одягу. Раніше був 54.

Мене взяли. Ще б не взяли дипломованого ветеринара в продавці-касири громадського харчування. Ще рік минув в гонитві за грошима – я ліпила шаурму і шаверму за графіком доба через добу.

Потім колишній однокурсник покликав мене до себе в клініку за профілем. Там я познайомилася з Максимом. Як в кіно – він збив собаку і привіз її на лікування. Я, така вся вже 48 розміру одягу, він – такий в костюмі і серйозний. Закрутилося – закрутилося. Собака, Хеппі, до сих пір з нами живе.

Недавні подружки обурено зітхали – за що мені, такій бочці, доглянутий і трохи забезпечений чоловік?

У сім’ю чоловіка мене прийняли відразу і беззастережно – там щастя дітей понад усе. Свекруха покликала мене з собою в зал і тепер я майже стройняшка – 44 розмір!

Весілля грали недавно. Натовп гостей, дві третини яких мені були абсолютно незнайомі. Мама Максима постаралася, але я була не проти. Яка різниця, хто буде на весіллі? Головне, щоб наречений з’явився. Ситуацію з моєї ріднею вони знали, тому на запрошенні мами і брата не наполягали.

Але одна особа з минулого на весіллі була. Зоя, тобто Василина. Вона вертко ковзала між гостей, розносячи закуски і шампанське. І побачивши мене, вона змінилася в обличчі. Привітатися – сміливості не вистачило. Зате вистачило совісті настукачити моїй мамі, як у неї дочка добре влаштувалася.

Дзвінок матері не змусив себе довго чекати. В гості напрошувалася, з зятем і його сім’єю познайомитися. А заодно викуп обговорити. Який викуп? Так для них же мама ягідку ростила, нагороду б тепер, та побільше. Бажано – не менш сімдесяти квадратних метрів, для сина улюбленого.

Давши мамі від воріт поворот – у нас в країні работоргівля заборонена. Я побажала щастя та удачі і їй, і брату з дружиною. Висловивши надію не бачити їх десять разів по чотири роки. Згадали, теж мені. Де вони були, коли я останній фіг без солі доїдала?

У мене є сім’я. Там мене люблять. І їм плювати, скільки я важу, яке у мене віросповідання і як часто я міняю шкарпетки. Вони просто мене люблять. І я відповідаю їм тим же.

Все добре, що добре закінчується. Правда, скоро я знову погладшаю. Ненадовго, усього на півроку. Але сподіваюся після пoлогів знову схуднути. А якщо і не схудну – моїй родині плювати, скільки я буду важити. Вони мене будь-яку любити будуть.

УВАГА ЦЯ СТАТТЯ МІСТИТЬ ТІЛЬКИ ІНФОРМАЦІЙНИЙ ХАРАКТЕР !! НЕ ПРИЙМАЙТЕ НІЯКИХ РІШЕНЬ НЕ ПОРАДИВШИСЬ ЗІ СВОЇМ ЛІКАРЕМ!!!!!

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *