22 сентября, 2021
Прийшла до нас працювати Юля, не пила, не курила, матом не лаялася, але в один день я отетерів від того, що вона накоїла

Прийшла до нас працювати Юля, не пила, не курила, матом не лаялася, але в один день я отетерів від того, що вона накоїла


Навесні прийшла до нас на підстанцію нова співробітниця. Ніжна особа зростом метр сорок, з тоненьким дівчачим хвостиком на потилиці, білими кучериками на скронях, в маленьких круглих окулярах. Звали це диво — Юля.

Юля не пила, не курила, не лаяла матом, про мужиків взагалі страшно було подумати … Така собі десятирічна дитина в зграї виїзних вовків.

Розмовляла Юля тонким-тонким голоском і, майже відразу, отримала прізвисько «мишка».

Мужики в присутності Юлі торопіли і губилися. Навіть страшна людина-гора, лікар восьмої бригади Палій, володар чорного пояса карате, вагою сто шістдесят кілограмів, розмовляв виключно матом. Побачивши Палія тріпотіли будь-які хулігани, буйні алкоголіки — плакали і забивалися в найтемніші кути.

Уявити собі розгніваного Палія взагалі було страшно … Правда Палія дуже любили діти і собаки, і зовсім його не боялися … Побачивши Юлю, Палій червонів, бліднув, ставав виключно ввічливим і серйозним, весь час намагався пригостити її чимось смачним — цукерками або морозивом і при першій нагоді брав її в ніч третім номером на восьму бригаду (працював він з постійним фельдшером Ігорем), і негайно укладав спати. «Напрацювалася дитина, нехай поспить» — пояснював Палій начальству і сперечатися з ним ніхто не наважувався.

Попри малі габарити, фельдшером Юля була класним, все вміла, нічого не боялася, працювати з нею було легко і приємно. Поступово Юлю почали ставити одну на бригаду, але виключно на денну півдобову. Якби хтось наважився залишити «мишку» одну в ніч … Палій би його вбив …

Ніжне, повітряне створіння …

Працював я як завжди в «одинарній» на рідній двадцять другій бригаді. Після обіду отримав виклик на перевезення зі травмпункту, приїхав, забрав хворого … Віталік як завжди був за кермом, в повній бойовій формі і протягом п’ятнадцяти хвилин ми доставили страждальця в найближчий «комбінат здоров’я».

У лікарні було два прийомних відділення. В одному корпусі — терапія, неврологія, гінекологія та інше, а в іншому — хірургія і травматологія. Здав хворого без проблем і сів писати картку за скляною перегородкою для сестер, за їх столом. З коридору мене не було видно …

Відчинилися двері і в приймальню просочилася Юля, ведучи під лікоть бабусю.

— Швидка, що веземо?!! — пролунало з далекого кінця коридору.

— Бабуся, холецистит … — відповів ледве чутний писк.

— Чекайте!! .. Хвору посадіть на кушетку в коридорі!

— Добре. Чекаємо …

Через п’ять хвилин з надр приймальної висунувся хірург. Типовий хірург … Величезний товстий чолов’яга з волохатими грудьми і руками, товстим золотим ланцюгом на шиї, нахабною мордою і бичком в зубах. Сорочка туго обтягували товстий живіт і була заправлена ​​в штани. Правою рукою хірург ліниво чухав волосся на грудях у вирізі …

— Чуєш дівчинко, ми закриті — прорік «друг» — я хворого не прийму …

— Але центр дав місце до вас …

— Блін, дурочка, ти що погано чуєш?

— Не лайтеся, будь ласка, я зараз подзвоню на центр і все з’ясую …

— Давай, давай, мала, телефонуй.

Я з цікавістю прислухався до розмови, відклав карту і ручку в сторону і прикидав, чи не час втрутитися. Але події стрімко брали цікавий оборот і втручання не було потрібно …

На стіні в коридорі висів телефон. Юля набрала номер старшого лікаря, доповіла йому ситуацію, вислухала відповідь і повернулася до хірурга:

— Центр каже ви скоро відкриваєтеся, старший лікар велів залишити хвору, скажіть, будь ласка, хто приймає?

— Та ти, блін, малявка, мені пофіг на твій центр і твого старшого лікаря, наберуть на швидку по оголошенню, не знають нічого і слухати не вміють, забирай бабку і пішла звідси!

Я майже схопився з-за столу і тут на весь коридор пролунав крик. Я навіть уявити собі не міг, що у «мишки» є такий командний голос:

Юлька підскочила до хірурга, відтягнула на животі штани, сунула туди згорнутий трубочкою папірець і відпустила гумку. Гумка дзвінко клацнула по товстому животу. Хірург гикнув і ледь чутно пробелькотів прізвище. Юлька вискочила з приймального відділення, голосно грюкнувши дверима. Зі стелі посипалася штукатурка. У приймальній запанувала тиша … Чути було як шарудить папір, падаючи на підлогу з рота хірурга …

Я встав з-за столу, обійшов хірурга, який перетворився на соляний стовп і рушив на вихід. Обличчя в хірурга було таким, ніби він побачив чорта або інопланетянина …

На ганку приймального нікого не було. Трохи віддалік стояв мій «РАФ», Віталік сидів за кермом і курив.

— Чуєш, що з Юлею сталося? Вилетіла з приймального, як ошпарена, стрибнула в машину і рвонули вони звідси, як на пожежу …

— Чорт його знає, Віт, потім запитаємо. Поїхали …

Ближче до ранку ми привезли туди ще одного хворого, як раз до хірурга. Хірург сидів сумний у своїй оглядовій, під оком у нього наливався гігантський фінгал … На столі перед ним лежав розірваний на дрібні шматочки золотий ланцюг.

О шостій ранку я сидів в їдальні і заварював чай. Увійшла Юля.

— Можна я з тобою посиджу, чайку поп’ю? Сергій мене, як завжди, спати залишив, але не спиться чогось …

— Юля, ти ще питаєш.

Я заварив другий кухоль і витягнув з кишені шинелі пачку печива.

— Юлю, ну я від тебе не очікував …

— Чого?

— Як ти хірургів ганяєш, … ну даєш, блін …

— Ти чув?

— Я за стійкою сидів, вискочити не встиг.

— Ой, тільки хлопцям нашим нікому не говори. Гаразд?

— Гаразд, не скажу.

А я нікому і не сказав!

P. S. Юлія Миколаївна Палій закінчила інститут, ординатуру і стала лікарем — гінекологом. Зараз працює у великій клініці, оперує і іноді чергує у приймальному відділенні. Хворих приймає без звуку, сама каталася. Але не дай Бог їй нагрубіянити. Таке почуєте …

Охочі є?

УВАГА ЦЯ СТАТТЯ МІСТИТЬ ТІЛЬКИ ІНФОРМАЦІЙНИЙ ХАРАКТЕР !! НЕ ПРИЙМАЙТЕ НІЯКИХ РІШЕНЬ НЕ ПОРАДИВШИСЬ ЗІ СВОЇМ ЛІКАРЕМ!!!!!

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *