6 марта, 2021
Потяг на Львів. Вертаємося додому. Навпроти сидить бабця. Вона довго слухає наші з малою розмови, а далі не витримує і каже…

Потяг на Львів. Вертаємося додому. Навпроти сидить бабця. Вона довго слухає наші з малою розмови, а далі не витримує і каже…

Потяг Херсон-Львів. Вертаємося з донею додому. Щоб якось розважити дитину, читаю їй казочку та розглядаємо вдвох малюнки в книжечці. Навпроти сидить бабця з Каховки. Вона довго слухає наші з малою розмови, а далі не витримує і каже:

-Ва Львов єдітє, навєрно?

-Так.

-Ти только рот аткрила, я сразу паняла што Львов ілі Тєрнопаль.

Я насторожилася, глибоко вдихнула і вже готувалася до ватної дискусії.. Але бабуся мене здивувала:

-Я ізвєняюсь, но можеш громчє разгаварівать???

Я вот сіжу і слушаю, а оно как песня.. Так красіво. Слушаю вашу мову і душа радуєтса, хочетьса улибатса..

Я аж випрямилася, коли це почула.. Видихнула, розправила плечі, згадала 5 років навчання в університеті, всі прочитані книжки і почала бабусі розповідати про Львів, про Карпати, про огірочки на городі, про стиглі вишеньки в садку..

-Огірочки.. Как красіво..

Так непомітно ми доїхали до станції, де мала вийти бабуся з Каховки.

-Дякую і щасливо вам! – сказала вона нам на прощання і вийшла з потягу, усміхнена і щаслива.

Olga Keptanar

УВАГА ЦЯ СТАТТЯ МІСТИТЬ ТІЛЬКИ ІНФОРМАЦІЙНИЙ ХАРАКТЕР !! НЕ ПРИЙМАЙТЕ НІЯКИХ РІШЕНЬ НЕ ПОРАДИВШИСЬ ЗІ СВОЇМ ЛІКАРЕМ!!!!!

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *