27 ноября, 2020
Петро через кілька років укріпився як хороший бізнесмен. Тоді в сім’ї й почалися дивні для Олі речі. Треба увечері Сніжанку з музичної школи забирати – Петрові ніколи, дає Олі гроші на таксі. Влітку вже замовили котедж на морі, аби відпочити два тижні, а чоловік в останній момент повідомив, що виникли нагальні справи і має їхати у Німеччину. Та коли він на власний день народження кудись увечері зник, Ольга серйозно задумалася. І вранці за сніданком розпочала нелегку розмову

Петро через кілька років укріпився як хороший бізнесмен. Тоді в сім’ї й почалися дивні для Олі речі. Треба увечері Сніжанку з музичної школи забирати – Петрові ніколи, дає Олі гроші на таксі. Влітку вже замовили котедж на морі, аби відпочити два тижні, а чоловік в останній момент повідомив, що виникли нагальні справи і має їхати у Німеччину. Та коли він на власний день народження кудись увечері зник, Ольга серйозно задумалася. І вранці за сніданком розпочала нелегку розмову

Хіба думала Ольга, що доля ось так поверне?! Якби хтось сказав їй ще літ п’ять тому, що вона вдруге вийде заміж за свого Петра,  не повірила б. Вони ж після розлучення зробилися майже вopoгами і багато років навіть не розмовляли одне з одним. Тільки в залі суду, де зустрічалися час від часу, вирішуючи різні проблеми (ділили фірму, дитину, меблі, житло, рахували гроші), виливали один на одного море бруду. Та все змінилося, коли їхня донька вийшла заміж. На весільну церемонію вона потайки покликала батька.

У 13 років залишилася круглою сиpотою

Ольга не любить згадувати своє дитинство. Стільки гіркого хліба скуштувала, стільки сліз вилила, що вистачило б не на одного. Мама не стало під час появи її братика, не стало й малого. А тато після пережитого ледве рік протягнув на білому світі, й одного зимового дня відійшов за межу. Оля залишилася круглою сиротою у свої неповні 13. Опікуватися дівчинкою стали бабуся з дідусем.

З усього багатства, залишеного батьками у спадок, зосталася старенька хатина у глухому селі та добрий шмат землі коло неї. Швидко навчилася хазяйнувати і вдома, і в полі. Бiда змушувала рости не білоручкою.

Закінчила школу, тоді – медичне училище. Дякувати Богу, не назад у село направили, а залишили Олю в місті медсестрою в районній лiкаpні. І з житлом сирітці допомогли – дали кімнатку в гуртожитку. Словом, ніби потроху вибиралася зі своїх злиднів.

За матеріалами – Вісник.К.

Власне, у лiкаpні вона й зустріла перше і, як потім зрозуміла, єдине своє кохання. Якось ставила одному пацієнтові крапельницю, а до нього в той момент син навідався. Чорнявий юнак років двадцяти п’яти одразу сподобався Олі. Та хіба мала право видати себе на роботі хоч поглядом? Та підвели щоки. Зашарілася, відчувши, як хлопець дивиться на неї, опустила додолу очі і вийшла. Та невдовзі той хлопчина знову прийшов. Тоді вони й познайoмилися.

Петро був одинаком у батьків. Тато на той час очолював одне велике підприємство, мама працювала вчителем у школі. По тому, як він одягався, які носив туфлі, портмоне, Оля одразу зрозуміла, що у цій родині розкошують. Куди їй зі своєю бідотою рівнятися. Тому, коли Петя вперше запросив у ресторан, дівчина ввічливо відмовилася. Він довго не міг зрозуміти, чому. А коли наважився і запитав, а у відповідь почув «я тобі не рівня», то не знайшов нічого іншого, як відповісти: «То виходь за мене заміж, і станеш рівнею».

Оля не знала, як він відвойовував її кандидатуру в дружини перед своїми батьками. Та коли молодята побралися, жодного кривого слова від свекрів не почула.

У селі подружки щиро заздрили Олі. Казали, що нарешті це їй нагорода за всі випробування – хороший чоловік. Бо Петро і справді літав біля молодої дружини, дарував їй не тільки подарунки, а й щиру любов, ніжність, турботу.

Поява Сніжани тільки скріпила їхній союз. Було видно, що Петро на сьомому небі від щастя. Всі дивувалися: оце любов, оце ідеальна пара. На жодну імпрезу на роботі, навіть до друзів він сам не ходив. Всюди їх бачили тільки разом.

Тоді саме наближався розвал Союзу. Петрові хтось добре порадив – він вдало взяв банківські кредити, а невдовзі розпочав власну справу. Через кілька років укріпився як хороший бізнесмен. Тоді в сім’ї й почалися дивні для Олі речі. Треба увечері Сніжанку з музичної школи забирати – Петрові ніколи, дає Олі гроші на таксі. Влітку вже замовили котедж на морі, аби відпочити два тижні, а чоловік в останній момент повідомив, що виникли нагальні справи і має їхати у Німеччину. Та коли він на власний день народження кудись увечері зник, Ольга серйозно задумалася. І вранці за сніданком розпочала нелегку розмову.

Найстрашніші здогадки справдилися. Свідомість не хотіла сприймати реальності – у Петра є інша. Молода бухгалтерка, яку взяв на роботу, за кілька місяців заполонила його сеpце. Як сам сказав, налаштований серйозно. Уже, мовляв, і документи подав на poзлучення.

Не голосила, не плакала, розбірок не влаштовувала. Значить, доля така. Та нова пасія Петра виявилася доброю штучкою. Підбурила його дім у дружини відібрати. Та суд не задовольнив прохання – будинок поділили навпіл як спільно надбане житло. Велику частку при розлученні Оля отримала і від фірми. Щоб спекатися колишньої дружини, Петро купив на окраїні міста однокімнатну квартирку й буквально виселив її з дочкою туди. Оля почала втрачати самоконтроль й сама зробилася по відношенню до Петра поганою. Вона не дарувала йому нічого! Судилися і через меблі, і через вартість лiкування малої, і через автомобіль. Дійшло до того, що почали з адвокатами ділити усі спільні речі і зациклилися на тому, кому ж буде належати… їхня киця.

Та в жіночій душі все закипіло, коли прийшов позов на… зменшення грошової допомоги на дитину. Це просто морально дістало Ольгу. Тоді вона написала відмову від грошей і порадила йому взагалі ніколи більше до неї не сунутися.

Вчорашня ідеальна пара перетворилася на запеклих ворогів. Нелюбові один до одного не було мeж. Петро інколи пробував навідатися до доньки, та Ольга не хотіла його бачити, тож у квартиру не пускала. Вона не знала, що дівчинка потайки сама влаштовувала собі зустрічі з татом.

Минали роки. Ольга, розчарована у чоловіках, так і не наважилася влаштовувати особисте життя. «Добрі» люди донесли, що Петро одружився зі своєю “курочкою” з роботи, що вони постійно сперечаються і що Валерія не може йому діток подарувати. Знала, що гріх, але від цього Оля тільки тішилася.

Кілька місяців тому Сніжана повідомила мамі, що виходить заміж. Ольга раділа, бо доця обрала простого сільського хлопця. І у приклад одразу поставила свій невдалий шлюб. Тільки здивувалася, звідки діти взяли гроші на гостину, бо ж від її фінансової допомоги відмовилися (фірма процвітала і приносила добрий прибуток, тож допомогти мала чим). Та коли у ЗАГСі з’явився Петро, все зрозуміла: це він усе оплатив.

Вона цілий вечір буркала до нього і навіть вальс танцювати зі своїм колишнім не захотіла. Гості відверто дивувалися, спостерігаючи, як він за Ольгою упадає. А вона, як кішка, тільки пазурі у його бік наставляла. Та Петро не здавався, бо розумів, що за ці 15 років, що минули від їхнього розлучення, жодного дня не був справді щасливим.

На нього нахлинули давні почуття. Перед очима постійно стояла Олина щира ніжна усмішка і добрі очі. Він чи не вперше зрозумів, що скривдив її, що поплатився через хвилинну насолоду, піддався брудним інтригам. Через місяць він мовчки зібрав речі Валерії. А через два – зізнався Олі у коханні. Слухала його сповідь – і заливалася гіркими сльозами. Чи ж треба було завдавати стільки випрбувань?

***

І ось вони вдруге одружилися. Так співпало (чи навмисне все продумали), що розписували їх у той же день, що і двадцять з хвостиком літ тому. Їхні вже давно не юні обличчя справді аж світилися від щастя.

Автор – Світлана РІДНА, Рівненська область

Фото ілюстративне.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *