Жила-була сім’я. Ніна дочекалася свого Віктора з армії, закінчила інститут. Розписалися. Діти з’явилися з різницею в чотири роки. На роботу Ніна так після вузу і не влаштувалася.
Вирішила, що займається дітьми. Чоловік працював, забезпечував. Не шикарно, але прийнятно. Батьки Ніни вийшли на пенсію, допомагали чим могли, але грошей було впритул. На питання матері:
-А хто тебе на пенсії годувати буде? Ти ж її не заробиш?
Ніна відповідала:
– Діти будуть допомагати!
– Так, сильно ти нам допомагаєш? Іди, хоч трохи попрацюй!
Відповідати було нічого, але все одно Ніна була впевнена, що чинить правильно, залишаючись вдома з дітьми на утриманні Віктора.
Сам Віктор займався ремонтами квартир. Поступово з’явилися замовники з Києва. Благо, електричка ходить регулярно. Спочатку він став проводити одну-дві ночі за тиждень поза домом. Потім – повертатися тільки на вихідні. Аргумент – так дешевше, і за часом зручніше.
Минуло кілька років. Діти підростали. Старший готувався закінчувати школу.
І одного разу Ніна прибігла до батьків – ой-ой, у Віктора все дуже погано, його кинули, не заплатили за роботу, а він за матеріали повинен розрахуватися. Сума велика…
Треба розрахуватися, інакше все буде дуже погано. Беремо кредит під заставу квартири. Тільки банк не дасть, якщо діти залишаться прописаними. Зареєструйте їх у себе?
Бабуся з дідом захвилювалися. Кинулися дізнаватися, що й до чого. Добре, не встигли нічого оформити.
Їх зупинили родичі. Бо не стикувалися якісь деталі, наведені Ніною зі слів чоловіка.
Ось що було далі: Ніна пригальмувала з випискою дітей. Пішла сама взнавати про кредит. Звичайно, їй не давали. Та і Віктору теж відмовили. Можна було звертатися в інший банк, та жінка не стала.
А через пару тижнів Віктор оголосив, що йде. Є у нього інше місце, де його чекають і люблять. І все це, мабуть, було затіяно для того лише, щоб розділити квартиру. Далі – розлучення. Житло у сім’ї єдине, розділити повноцінно не виходить, та ще діти неповнолітні. Пішов ні з чим.
Ось що особисто мене лякає: звичайно, дружина та ще розумниця – сіла з дітьми на шию чоловіка і ніжки звісила. Але ж він віз! Як не подобалося – міг би раніше стукнути кулаком по столу – йди працювати, тим більше що її батьки його підтримали б. Але це не обговорювалося.
А розділ, який не вийшов, був би обманом, який би все одно розкрився. А він тещу мамою називав, вони його за сина вважали – як би дивився в очі їм після? А діти, які взагалі-то батька любили? З ними так за що?
Негарна історія, що не кажи.
PS: Після розлучення Ніна вийшла на роботу продавцем. Вища освіта без досвіду роботи не допомогла знайти краще місце. Син вступив до інституту, за його навчання платять люди похилого віку. Хто буде платити за навчання дочки, коли і вона закінчить школу, поки не зрозуміло.
Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!
Фото ілюстративне – fotoblogia
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook