28 февраля, 2021
— Не смій Настусю Боrа rнівuтu. Сходuла б тu до каплuчкu, яка стоїть у полі. Молuтва в тому місці помічна, кожна жінка, що просuла там у Господа дuтuнку матір’ю стала

— Не смій Настусю Боrа rнівuтu. Сходuла б тu до каплuчкu, яка стоїть у полі. Молuтва в тому місці помічна, кожна жінка, що просuла там у Господа дuтuнку матір’ю стала

Не смій Настусю Бога гнівити. Сходила б ти до каплички, яка стоїть у полі. Молитва в тому місці помічна, кожна жінка, що просила там у Господа дитинку матір’ю стала За матеріалами Життєві Історії Ольги Чорної

«Я тебе вибрала…» …Колись тут сходились дві дороги. А потім, коли на клаптику поля збудували маленьку капличку, почали сходитись людські душі.

Навесні господарі зупинялися біля каплички попросити в Господа погідних днів і гарного врожаю. А восени дякували за збіжжя. Влітку селяни приносили до каплички свіжу криничну воду – для подорожніх. Ставили в затінку. Накривали збанок лопухами.

Навпростець, польовими дорогами, люди добиралися до міста і храмів. Зупинялися біля каплички змовити молитву, перепочити, напитися води. Навіть взимку тут хтось залишав свої сліди і молитви…

Посадили біля каплички кущі бузку і шипшини. Коли бузок зацвів уперше, комусь приснився сон, наче квітами милувалися ангелики. Тому ніхто ніколи тут не зламав жодної гіллячки бузку. І шипшини не збирали. Ягодами ласували птахи…

Ангелики біля каплички снилися людям не раз. Тому жінки, у яких не було дітей, почали приходити сюди зі своїми проханнями-молитвами. Вірили, ангелятка донесуть їх до Всевишнього…

…Розвалили капличку «совіти». Залишилося тільки три камінці з підмурівку, кущ бузку і шипшина.

…Настя часто ходила з бабусею Мотрею на друге село. Там жила Мотрина старша сестра. Коли було сухо і тепло, прошкували польовою дорогою. Бабуся Мотря завжди зупинялася біля місця, де колись стояла капличка. Вклякала, молилася. Потім присідала на камінець відпочити. Розповідала Насті про маленьку церковцю серед поля, розібрану «червоними». І про переорану «колхозом» другу дорогу.

– Ось тутечки дорога була. Пам’ятаю як нині. Ми нею на наші торги їздили. Завжди спинялися біля каплички. Я сама не раз воду тут ставила. Це було, Настуню, Небесами вибране місце. Тут молилися жінки і лелеки приносили їм дітей. Коли капличку розібрали, людей все одно віра сюди вела. Приходили, аби «ті» не бачили. Свічки потай запалювали. А на Паску клали крашанки для ангеликів.

Бабусині оповідки скидались на казки. Навіть камінці здавалися дівчинці особливими. Коли вітер пробігав пшеницями чи ячменями, бабуся усміхалася і казала:

– Господь гладить по голівці збожжя. Тільки не наше воно.

Збіжжя Мотря називала «збожжям» – бо від Бога.

– Якщо треба буде порадитися з Господом, приходь сюди, Настуню. То – помічне місце…

…Дороги повели Настю з рідного села до великого міста. Там вчилася, вийшла заміж і осіла. А бабуся Мотря очікувала правнучка або правнучку. Минуло два роки, три…

– У нашій родині пізні діти – не дивина, – втішала улюблену внучку Мотря. – Може, тому й живемо довго.

Правнучка або правнучки Мотря не дочекалася…

…Колись Настя чула, що діти вибирають батьків ще до того, як прийти у світ. Чому ж її з Максимом не хоче вибрати якась душа?

Чоловік майже змирився, що дітей у них не буде. А Настя сподівалася. Мама її також далеко поза тридцять мала перше дитятко.

– Значить, така доля, – заспокоював дружину.

– Вона живе на далекій зірці, – шепотіла Настя, дивлячись у вечірнє небо.

– Хто?

– Наша маленька душа.

Максим обіймав дружину. І сам роздивлявся всіяне зорями небо, немов сподіваючись побачити там щось незвичайне.

Він звик до Настиних фантазій…

– Здалося б купити нову рамку на бабусину фотокартку, – мовила мама, коли Настя приїхала в село. – Ця вже зовсім розлітається.

На старій весільній світлині бабуся Мотря зі своїм нареченим – гарні й молоді. У сорочках, вишитих гладдю. В нареченої коса нижче пояса. А в дідуся Мітьки, якого Настя пам’ятає лисим, – розкішний чуб хвилею. Так і не запитала Настя в бабусі, де в селі в роки її молодості фотографа знайшли. Чи з міста замовили?

Бабусині очі дивились на Настю, мов живі. Відійшла в бік, і «пішов» услід погляд зі світлини. Настя усміхнулася бабусі-нареченій. І пригадала давні слова: «Якщо треба буде порадитися з Господом…»

– Треба, бабусю, треба…

– Ти щось сказала, Настю? – гукнула мама з кухні.

– Ні, нічого…

На світанку Настю збудив горластий півень. Здавалося, від його «ку-ку-рі-ку» прокинувся весь світ. Одягнулася. Знайшла мамині гумові чоботи. Весняні дороги, мов тісто. Хотіла тихенько, щоб не збудити маму, вийти з хати.

– Куди ти, доню, зібралася?

Мама вже не спала. Може, також півень збудив. А, може, роки.

– Як кажуть у місті, подихаю свіжим повітрям. Скоро повернуся.

За селом звернула на польову дорогу. Ту, якою ходила з бабусею на друге село. Дійшла до місця, де колись була капличка. Кудись поділися камінці. Невже комусь в господарці знадобилися? Стільки років пролежали. І шипшини не стало. Тільки бузок залишився.

Їй треба порадитися з Богом. Попросити Всевишнього, аби зіслав на землю маленьку душу, яка живе на далекій зірці.

Настя розмовляла з Небесами. Устами і душею. Освячувала слова сльозами простої жінки, яка прагне материнства. Її розуміла земля, засіяна озиминою – влітку вродить щедрим урожаєм. І розумів світ, який вислухав безліч прохань та молитв…

Із-за сусіднього села сходило сонце. Настя поверталася додому…

…Маленьке дівчатко ступало назустріч Насті. В світлому волоссячку заплуталися сонячні промінчики. Підійшло. Взяло Настю за руку. Усміхнулося. Мовило:

– Я тебе вибрала…

Поки що це був лише сон…

Джерело

УВАГА ЦЯ СТАТТЯ МІСТИТЬ ТІЛЬКИ ІНФОРМАЦІЙНИЙ ХАРАКТЕР !! НЕ ПРИЙМАЙТЕ НІЯКИХ РІШЕНЬ НЕ ПОРАДИВШИСЬ ЗІ СВОЇМ ЛІКАРЕМ!!!!!

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *