23 июля, 2021
Не повіривши сусідці я попрямувала до будинку свого нареченого, йшла, відчувала як всі озираються вслід та перешіптуються. Серце тьохнуло – невже правда! Приїхав, але не сам, з молодою дружиною

Не повіривши сусідці я попрямувала до будинку свого нареченого, йшла, відчувала як всі озираються вслід та перешіптуються. Серце тьохнуло – невже правда! Приїхав, але не сам, з молодою дружиною

– Любочко, ти куди така красива, – запитала сусідка примруживши одне око.

– До Митька, приїжджає він сьогодні! – сяючи відповіла я.

– Не ходи туди мила, приїхав він, та не сам з молодою дружиною.

– Ви щось плутаєте Клавдіє Михайлівна, яка дружина, я про нареченого свого кажу вам, тітки Катиного сина.

– Ох Люба, Люба, всі вони такі, мій теж втік, сина одна піднімала, – махнула рукою жінка і пішла в будинок, закривши за собою хвіртку.

Не повіривши сусідці я попрямувала до будинку свого нареченого, йшла, відчувала як всі озираються вслід та перешіптуються. Серце тьохнуло – невже правда!

А далі пам’ятаю як уві сні: стежка, по якій стільки разів піднімалася до будинку, що став рідним Міті, ось і голос тітки Каті, чоловічий сміх, веранда, на якій ми любили пити чай, а за столом сидить в колі, що стали такими близькими за п’ять років людьми – інша.

Кинулася я чимдуж бігти назад манівцями, щоб ніхто не бачив, не сміявся мені вслід, не перешіптувався.

З Митьком ми дружили зі школи, наші сім’ї добре знали один одного, і провівши коханого в армію, я налаштувалася на те, що по приїзду його додому ми зіграємо весілля. Мати потихеньку почала готувати посаг, а я писала щодня довгі листи і бігала відносити їх на пошту.

Чим ближче до дембелю, тим рідше Митька мені писав. А останні місяці і зовсім була повна тиша.

– Так загубилися напевно, Любаш, – говорила з посмішкою Катерина Єгорівна – ну, вище ніс, йдемо чай пити.

Тітка Катя прибігла до нас на наступний ранок, обняла мене і заплакала.

– Сирота вона, Любушко, та ще при надії, не зміг він її залишити і тобі побоявся написати.

– Не плачте, ви тут не винні, їду я, в місто, до брата, не можу тут більше, важко мені.

У відповідь Катерина Єгорівна притиснула мене до себе і прошепотіла:

– Якщо що потрібно буде Люба, ти не соромся, ми ж як рідні майже стали.

Я, подякувала жінку і того ж вечора стала збиратися, в місті у мене жив старший брат з дружиною, у нього і вирішила зупинитися спочатку.

Ігор з Іриною зустріли мене добре, брат поклопотався на заводі, де працював, за мене, і вже через тиждень я вийшла на стажування. Робота мені подобалася, а найголовніше займаючись справою, я забувалася, і час пролітав швидше, а на серці ставало з кожним днем ​​все легше.

Незабаром мені почав приділяти знаки уваги мій начальник Валентин Іванович. Про нього я знала тільки те, що він розлучений і у нього є маленька дочка. Спочатку відштовхувала його, а потім прийняла запрошення повечеряти разом. Так і почався наш роман. Валентин залицявся дуже красиво, він був галантний, ввічливий, тактовний.

Через кілька місяців чоловік зробив мені пропозицію.

Свататися поїхали в село, і залишилися там на кілька днів.

– Доню, чула новину? – того ж вечора тихо сказала мама.

– Ні, так я і не бачила нікого ще крім вас, – посміхнулася я.

– Митькина дружина сина наpoдила, а через кілька днів її і слід прохолов. Кинула і чоловіка і сина.

– Мамo, це не наша справа, у мене інше життя, не нагадуй, будь ласка, мені більше про нього.

Говорила то одне, а серце раптом защеміло, захотілося встати і побігти по знайомій стежці, як в старі добрі часи. Але поруч сидів інший, вибір свій я зробила і міняти нічого не збиралася.

Весілля зіграли пишне, веселе, Валентин орендував дорогий ресторан на вечір, купив мені найкрасивішу весільну сукню, яку тільки можна було знайти в нашому місті.

Я переїхала в його квартиру, почалося у нас сімейне життя. Незабаром наpoдилася донька, і так вона була схожа на мене, що чоловік запропонував назвати її так само Любою.

Після наpoдження дочки Валентина нібито підмінили, він став вuпuвати, ми часто сварилися, не так я собі уявляла сімейне життя, не думала, що все може змінитися в одну мить. А потім зателефонувала незнайома жінка, і повідомила, що у мого чоловіка є інша.

Зібравши речі, я забрала дочку і пішла.

Минуло багато років, моя дочка виросла, не буду розповідати про всі випробування, через які мені довелося пройти, для того, щоб у неї був дах над головою і все необхідне. Я працювала на кількох роботах, орендувала десять років кути, поки не купила своє житло. І навіть тоді мені не хотілося повертатися в село, я хотіла, щоб всі думали, що у нас все добре.

Коли Любі виповнилося вісімнадцять вона повідомила, що познайомилася з хорошим хлопцем і хоче нас познайомити.

– Мам, він виріс в селі, там, де живуть наші бабуся з дідусем.

– Так? Який збіг. А як його звати?

– Діма, він чудовий, ось побачиш.

А напередодні нашого знайомства дочка радісно повідомила, що хлопець буде не один, а з батьком.

– Що ж, значить у хлопця серйозні наміри до тебе донечко. Мені вже стає цікаво, що ж за наречений такий у тебе, ти його так хвалиш завжди, – посміхнулася я.

Чомусь в той день я не знаходила собі місця, кілька разів приймалася за прибирання вже тепер сяючої квартири, з Любою ми накрили стіл і сіли чекати гостей.

Через півгодини у двері подзвонили, на порозі стояв високий симпатичний молодий хлопчина.

– Дмитро, дуже приємно, – представився він.

А слідом за ним увійшов він, ні, я не помилилася, це був Митя, трохи постарілий, але все ще той, все ще коханий Митька.

– Ти? – тільки й вимовила я.

– Ну здрастуй, Любо, скільки років минуло, а ти зовсім не змінилася.

З тих пір ми не розлучаємося, напевно краще пізно, ніж ніколи. Наші діти одружилися, давно живуть окремо, у них вже з’явилися свої діти. А я нарешті зрозуміла, що таке справжнє жіноче щастя, те, до якого я йшла все життя і лише завдяки нашим дітям, знайшла його знову.

УВАГА ЦЯ СТАТТЯ МІСТИТЬ ТІЛЬКИ ІНФОРМАЦІЙНИЙ ХАРАКТЕР !! НЕ ПРИЙМАЙТЕ НІЯКИХ РІШЕНЬ НЕ ПОРАДИВШИСЬ ЗІ СВОЇМ ЛІКАРЕМ!!!!!

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *