На роботі всі мене вітали. Вручали подарунки. А я плакала. Всі думали, що це сльози радості, але вони помилялися. Мої діти навіть не згадали, що сьогодні мій день народження

На роботі всі мене вітали. Вручали подарунки. А я плакала. Всі думали, що це сльози радості, але вони помилялися. Мої діти навіть не згадали, що сьогодні мій день народження

Я працюю у місцевій школі вчителькою української мови. Живу я сама, діти мої вже давно виросли і мають власні сім’ї. До мене, на жаль приїжджають не так часто, як хотілося б. Тому я ці дні чекаю з нетерпінням і особливим материнським трепетом.

У нашій школі вже багато років є традиція. Що ювіляра у день народження вітають на сцені. Він чи вона сидить в центрі і приймає щирі вітання і подарунки.

Я з великим нетерпінням чекала цього дня. У своїх мріях я уявляла, як я сиджу на сцені, а поряд зі мною стоять три моїх сина-красеня. Які гордяться своєю мамою, дивлячись, як її шанують та поважають на роботі.

Але, на жаль, мої діти приїхати не змогли. Жоден з синів не прийшли у школу того дня. Привітання від своїх колег і учнів слухала я одна. Мені хотілося плакати, а я з посмішкою на обличчі виправдовувала їх. Але всі присутні нічого не запідозрили, адже всі думали, що у мене на обличчі сльози радості.

Потім я пригощала всіх тортом, який пекла всю цю ніч. Потайки, ковтаючи сльози разом з тортом і цукерками робила щасливе обличчя.

До будинку мене проводили сусіди-колеги, учні несли букети. Коли я зайшла в квартиру і залишилася там одна, тоді вже я не стримувала сліз, які горохом покотилися з моїх очей. Я не могла зрозуміти і найти виправдання своїм дітям. Хіба я так багато хочу?

Накапала валеріани і лягла спати. Вона мене трохи заспокоїла, і після насиченого дня і недоспаної ночі, я міцно заснула.

Прокинулася від того, що хтось стукав у вікно – під вікном стояв мій старший син Олег, з величезним букетом і великою коробкою. Коли він зайшов в будинок, сльози радості було не зупинити. Виявляється, він був у столиці, через негоду рейс затримали на невизначений час, і Олег дуже запізнився, обіймав мене, вітав щиро і вибачався, що не встиг у школу на моє свято.

Привіз великий торт. Сьогодні знову летить назад, прилітав спеціально на мій ювілей. Три години пройшли як мить.

А незабаром, після обіду приїхав середній син Степан з дружиною, звичайно ж, купівля автомобіля-важливіша подія, ніж мій день народження. У їхній родині все вирішує дружина, куди йти, коли йти. Син дуже мене любить, і якби мав вільний час вчора, обов’язково з’явився б. Кажуть, внучка сильно схожа на мене. Шкода рідко бачимося. Увечері прийшов молодший, теж поважна причина – у внука спортивні змагання в області.

Я весь день слухала щирі вітання і приймала подарунки від найрідніших мені людей. Після п’ятдесяти років з’явилася мудрість приймати всіх, якими вони є з щирою любов’ю, без образ, без докорів.

У кожного з моїх дітей своєвже давно таке доросле життя. Вони так швидко виросли і стали самостійними, що я й не встигла зогледітися. В кожного з них свої сім’ї, обов’язки та турботи. Але в цей день я зрозуміла добре, що вони мене все ж дуже людлять, і ніколи не залишать самотньою.

Джерело:globalpres.co

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *