Багато років тому мій батько купив мені однокімнатну квартиру, щоб наша тоді ще молода сім’я могла жити окремо. Ми зробили ремонт і переїхали, а батьки залишилися жити в своїй двокімнатній квартирі, яку заробляли важкою працею.
Батьки мого чоловіка нам зовсім не допомагали, та й з’являлися в нашому житті не часто. Все різко змінилося п’ять років тому, коли мого тата нестало. Мама залишилася одна, на думку рідні чоловіка, в хоромах. Не знаю з чого вони вирішили, що вона комусь щось винна, але раптом почалися розмови про те, що непогано б, щоб моя мама переїхала в нашу однокімнатну, а ми в батьківську двушку.
Мамі цю пропозицію озвучила моя свекруха мало не в наказовому порядку. На бесіду викликали і мене – дорікали, наводили якісь доводи, просили умовити маму. А мама різко проти обміну. По-перше, це її будинок, по-друге, наш ремонт в рази гірше, ніж у неї, так взагалі вона вважає, що вони з татом і так забезпечили нас житлом.
Так моїй свекрусі і сказала: – Ми однокімнатну купили, тепер нехай діти її продадуть, ви додасте і можна купити двокімнатну.
Тільки от біда, грошей у батьків чоловіка на таку допомогу грошей немає і не передбачається. Дуже хочуть вони, щоб їх синочок за чужий рахунок просторо жив. Так ось мама моя їм заважає сильно.
