В середині 20 століття в Колумбії почалася боротьба за владу, яка переросла в громадянську війну між воєні3ованими угрупованнями, 3л0чинними синduk@тами і парtu3анами. З цієї причини багатьом колумбійцям доводилося залишати свої будинки і шукати притулку в джунглях, щоб врятувати свої сім’ї від повстанців.
Однією з таких була сім’я 4-річної Лузмарії. Вони поспіхом бігли в ліс, і дівчинка загубилася. Якийсь час вона поневірялася в пошуках людей і допомоги, але, не знайшовши ні того, ні іншого, була змушена виживати самостійно. На щастя, в джунглях завжди було досить ягід і фруктів, тому вона легко змогла знайти собі прожиток.
Весь цей час за дівчинкою спостерігали мавпи. І коли вони зрозуміли, що вона не представляє для них ніякої небезпеки, підійшли ближче, щоб познайомитися. Від розпачу Лузмарія відправилася слідом за компанією приматів.
Згодом вони звикли до дівчинки, а вона, щоб влитися в мавпячий колектив і жити разом, повинна була навчитися деяким навичкам: лазити по деревах, спати на гілках і красти їжу.
Потреба в спілкуванні змусила Лузмарію також намагатися комунікувати з приматами. І виходило це досить успішно. Вона розуміла своїх друзів, спілкуючись з ними жестами і звуками.
Через 10 років дівчинку випадково виявили мисливці, і привезли в місто.
Після цього їй довелося пережити тривалий період адаптації до людського суспільства та багато різних життєвих випробувань. Але, на щастя, Лузмарія змогла повернутися до повноцінного життя і вийти заміж. А життя з мавпами дало жінці неоціненний досвід виживання, і тепер всі проблеми для неї – дрібниці, які завжди можна вирішити.
