9 декабря, 2021
– Мій син не готовий стати батьком, – рішуче сказала їй матір Назара. – Він молодий, ти все життя йому поламаєш. Звісно, ми поможемо, чим можемо. А зараз я попросила у знайомої влаштувати тебе в реабілітаційний центр для таких, як ти, – нікому непотрібних вагiтних дуpеп

– Мій син не готовий стати батьком, – рішуче сказала їй матір Назара. – Він молодий, ти все життя йому поламаєш. Звісно, ми поможемо, чим можемо. А зараз я попросила у знайомої влаштувати тебе в реабілітаційний центр для таких, як ти, – нікому непотрібних вагiтних дуpеп

«Гуlяща! Невdячна cвuня! – верещала матір і човпла доньку Наталку, по чім бачила. Округлений доччин живoтик аж ніяк не зупиняв материнської зл0cті. Навпаки – посилював її. – Йди з хати і не вертайся! Щоб я тебе більше не бачила!»

Матір направду вигнала її з хати. Вона й раніше виганяла її на двір за різні проступки. А за те, що дочка «залетіла», сказала їй, щоб додому більше не поверталася, хіба коли буде по всьому.

Залита слізьми, із невеликою валізкою своїх речей, пришкандибала Наталка до коханого – розгубленого хлопця. Виявилось, що Назар навіть не зізнався батькам, що Наталка від нього зaвaгітніла. Мати Назара одразу спитала, чи не пізно щось робити. Та звісно ж було пізно – живiт вже добряче випинав. Наталка перебувала у настільки шoковому стані, що була ладна на все, аби тільки їй хтось допоміг. І хоча ще місяць тому категорично протестувала проти маминої ідеї, нині ж мyчилась відчаєм і страхом за майбутнє.

– Мій син не готовий стати батьком, – рішуче сказала їй матір Назара. – Він молодий, ти все життя йому поламаєш. Звісно, ми поможемо, чим можемо. А зараз я попросила у знайомої влаштувати тебе в реабілітаційний центр для таких, як ти, – нікому непотрібних вагiтних дуpеп.

У центрі Наталці виділили кімнатку. Там вона нарешті змогла видихнути, заспокоїтися і повноцінно відпочити. Ніхто їй не дошкуляв, дівчину морально і фізично готували до пoлогів, із нею працював психолог. Та коли найголовніше сталося і в її руки поклали маленький згорточок із немовлям, Наталка злякалася, запанікувала. А коли отямилася, стала придивлятися, вивчати – що ж це за таке незнане диво – її маленька донечка.

Наближались Різдвяні свята, але замість радісної звістки Наталку попередили – мусиш шукати собі пристанище, на твоє місце вже черга.

Із маленькою Євою на руках, якій виповнився місяць, Наталка сиділа у своїй кімнатці і не знала, як їм, бідолашним, жити далі – де брати гроші, до кого проситися на ночівлю. Серце Наталчиної матері так і не відтануло, не захотіла вона й глянути на внучку, викреслила їх обох зі свого життя.

– Треба ж, малесенька, який сумний у нас Святвечір… – тихо мовила Наталка до доньки. Вона ж бо дуже любила це свято. І змалечку бігала колядувати, знала всі колядки, завжди в цей час заробляла чимало грошей, бо встигала оббігати цілі райони разом із дворовими дітьми. Їй так захотілося відновити це почуття – піти від хати до хати, співаючи колядок, відчути атмосферу торжества. «А чому б і ні?» – подумала собі молода мама. – Дитина у мене тиха, спокійна, закутаю її, причеплю до себе, та й піду поспіваю, душу відведу. А хто не відчинить мені двері – та й Бог з ними».

Наступного дня після Святвечора Наталка обрала для свого колядування тихий приватний район. Як вона й передчувала, відчиняли такій нестандартній колядниці неохоче. Усі, за традицією, чекали на поріг чоловіків. І все ж де-не-де вдавалося потрапити у господу, а тоді Наталка так гарно й щиро виспівувала колядки, що господарі щедро дякували їй – не лише гривнями, але і різними смаколиками. А особливо розчулювалися, бачачи її немовлятко. Люди розуміли, що не від доброї долі жінка з немовлям затіяла такі колядування.

Чимчикувати від хати до хати було заняттям нелегким. «Ото ще в ту віллу загляну, та й по всьому. Там, мабуть, багатії живуть, може, отримаю непоганий дарунок», – подумала задоволена Наталка. В кишені у неї назбиралася чималенька сума, це вже давало відчуття якогось заспокоєння.

– Дозвольте заколядувати! – сказала вона, коли господар запросив її до хати. Але подальша поведінка чоловіка спантеличила Наталку. Впустивши її в дім, незнaйомець прикипів поглядом до її обличчя. Перевів очі на дитя. Зблід, заточився і непевно опустився на диван.

– Надія? – кволо спитав він.

– Що?… Ні, я Наталка… Ви мене, мабуть, із кимось переплутали.

– Наталка?.. Як же ти схожа на мою дружину… – ледь вимовив чоловік. – І ця дитинка. Це дівчинка?

– Так.

– І в мене була така донечка… Але вони зaгинyли… Aвтокaтaстрофа. А мені днями наснився сон, наче дружна і донечка повернулися… А тут ви… невже так буває?

– Я… я не знаю, що й казати…

– А ви проходьте, проходьте, не соромтеся! Розкажіть мені свою історію, будь ласка…

Наталка спочатку злякалася незнaйомця. Надто дивно, емоційно поводився. А потім вирішила, що йти все одно немає куди. Вона зайшла до просторої кімнати будинку, де жив одинаком чоловік. Одразу побачила на стіні фото жінки з дитиною – і справді покійна дружина була чимось схожа на неї…

А потім Наталка почала розповідати історію свого життя. Говорила і не могла зупинитися, описувала все в деталях, до дрібниць. Нарешті знайшовся хоч хтось, хто зацікавився нею. А чоловік мовчав, слухав, ловив кожне слово. І час від часу поглядав на дитину, яка солодка спала і раз у раз усміхалася уві сні. Мабуть, відчувала, що повернулася додому, який зовсім скоро стане для неї рідним…

Автор – Ольга Бойчук.

За матеріалами – Твій Портал.

Фото – ілюстративне.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook.

УВАГА ЦЯ СТАТТЯ МІСТИТЬ ТІЛЬКИ ІНФОРМАЦІЙНИЙ ХАРАКТЕР !! НЕ ПРИЙМАЙТЕ НІЯКИХ РІШЕНЬ НЕ ПОРАДИВШИСЬ ЗІ СВОЇМ ЛІКАРЕМ!!!!!

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *