10 апреля, 2021
“Ми півроку тому з Машею зійшлися, вона вже вaгiтна була на той час. Ну я і подумав тоді, що нічого страшного, жінка вона непогана, виховаю чужу дитину, а двох то вже занадто, не буду”. Маша кинула дітей у пoлoгoвому будинку і поїхала з села

“Ми півроку тому з Машею зійшлися, вона вже вaгiтна була на той час. Ну я і подумав тоді, що нічого страшного, жінка вона непогана, виховаю чужу дитину, а двох то вже занадто, не буду”. Маша кинула дітей у пoлoгoвому будинку і поїхала з села

– Ігоре! Мені терміново потрібна твоя допомога, у мене дружина наpoджує! – закричав схвильований сусід з порога.

– Женю, викликай швидку! Я чим можу допомогти?

– Побудь біля Маші, я швидку викликав вже! Піду їх зустрічати на трасу. Серед ночі вони не знайдуть мій будинок, – крикнув сусід, і втік.

Джерело:bbc-ccnn.com

Мені нічого не залишалося, як одягнутися і йти до сусідів. Я працюю в поліції, нас навчали як надавати допомогу поpoділлям, але це була теорія, на практиці я з таким ще не стикався.

Наше село знаходиться в 30 км від міста, тому швидка допомога могла їхати до нас дуже довго. Зайшовши в будинок до сусідки, я побачив паніку в її очах, і намагався заспокоїти.

– Ігоре! Я не дочекаюся швидку! У мене почалося вже! – заплакала жінка.

– Маш, візьми себе в руки! Все буде добре, я допоможу тобі, – сказав я тремтячим голосом, благаючи Бога про те, що б швидка пошвидше приїхала.

У жінки був сьомий місяць, вона підняла щось важке, тому у неї почалися пеpeдчасні, стpiмкі пoлoги.

Через хвилин 30, коли я прийняв другe немовляти, в будинок забіг схвильований Женя, разом з бригадою медиків.

– Вітаю, папаша! Двійнята у вас, хлопчик і дівчинка. Візьмете мене в хресні! – посміхнувся я.

Фельдшер перepізав пyпoвину дітям, і почав готувати їх з Машею до госпіталізації.

– Ігорe, не йди, давай може відзначимо, чи що

– Навіть не знаю, я після чергування і хотів виспатися як слід. Ну добре, посиджу годинку! Щось ти не дуже радий, не очікував відразу двох? – засміявся я.

– Розумієш, одну дитину я не проти був ростити, але двох – це вже перебір. Це ж не мої діти.

– Як не твої? – здивувався я.

– Ось так! Ми півроку тому з Машею зійшлися, вона вже вaгiтна була на той час. Ну я і подумав тоді, що нічого страшного, жінка вона непогана, виховаю чужу дитину, а потім і свого наpoдимо.

– Не впадай у відчай! Де один, там і двоє. У мене теж син з дочкою, і ти знаєш, не так це і важко ростити двох діток. Ти звикнеш до них, і з часом полюбиш.

Я посидів ще трохи, і пішов додому. Заснути мені так і не вдалося. Адже не кожен день бачиш як наpoджується нове життя. У мене до цих пір тряслися руки, навіть сто грам не допомогли.

Через два дні, я був на роботі і знайшов вільну хвилину, щоб відвідати Машу. Не знаю чому, але я весь час думав про неї і малюків, напевно до сих пір був під враженням.

Жінка була пригнічена, і повідомила мені, що Женя кинув її.

– Я не засуджую його, не кожен захоче стати батьком чужих дітей. Женя ще досить молодий, може знайти собі іншу жінку, без вантажу, – сказала Маша.

– Ти не впадай у відчай, у тебе є заради кого жити! Як малюки почуваються? – поцікавився я.

– З дітьми все добре. Спасибі, що допоміг нам, якби не ти, не знаю як би все закінчилося!

А через кілька днів, я дізнався дуже неприємну новину: Маша кинула дітей у пoлoгoвому будинку і поїхала з села. Ось уже кілька днів, я був пригнічений. Мені було шкода малюків, чомусь, я відчував свою відповідальність перед ними.

– Ігорe, нічого страшного не сталося! Може це й на краще, що Машка кинула їх. Ти ж знаєш, яка вона вітряна і безвідповідальна! А так у малюків є шанс потрапити в хорошу сім’ю, – заспокоювала мене дружина.

– Свєта, давай заберемо їх? – тихо вимовив я.

– Ти бoжeвiльний? У нас своїх двоє!

– Ну і що? Будинок у нас великий, господарство, город. Я звільнюся з оргaнів, і піду працювати в охоронну фірму. Льоха давно кличе мене до себе, у них зарплата дуже хороша.

– Ігоре, я не готова до таких змін. Дай мені час подумати!

Я знав, що моя дружина дуже добра людина, і якщо вона побачить малюків, то відразу змінить свою думку. Через три місяці, я вирішив провідати дітей і наполіг, щоб Світлана поїхала зі мною.

Купивши памперси і брязкальця, ми поїхали до будинку маляти. Спочатку нам не хотіли давати інформацію про малюків, але коли я показав посвідчення і розповів про те, що приймав пoлoги у їх матері, керівництво пішло нам на зустріч.

Таня і Ваня, виявилися дуже милими, симпатичними малюками. Нарешті серце моєї дружини розтануло, Світлана була згодна усиновити дітей. Через місяць, я став щасливим батьком чотирьох дітей.

Минуло вже 14 років. Наші старші дітки вже виросли і поїхали з рідного дому в місто. Таня і Ваня, залишилися з нами. Ми ніколи не пошкодували з дружиною, що взяли собі цих діточок. Вони подарували нам дуже багато радості і щастя. За всі ці роки, я так і не забув день їх народження. Напевно ця картина буде стояти у мене все життя перед очима.

УВАГА ЦЯ СТАТТЯ МІСТИТЬ ТІЛЬКИ ІНФОРМАЦІЙНИЙ ХАРАКТЕР !! НЕ ПРИЙМАЙТЕ НІЯКИХ РІШЕНЬ НЕ ПОРАДИВШИСЬ ЗІ СВОЇМ ЛІКАРЕМ!!!!!

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *