Микола Андрійович сам виростив і виховав сина Богдана. Захопившись іншою жінкою, Богдан майже перестав з’являтися вдома. А коли приходив, починав з’ясовувати стосунки з Ніною, а потім пішов від неї до іншої жінки. Микола Андрійович запропонував невістці залишитися у нього, а через деякий час вони одружилися

Життєві історії

Микола Андрійович сам виростив і виховав сина Богдана. Захопившись іншою жінкою, Богдан майже перестав з’являтися вдома. А коли приходив, починав з’ясовувати стосунки з Ніною, а потім пішов від неї до іншої жінки. Микола Андрійович запропонував невістці залишитися у нього, а через деякий час вони одружилися

На дворі стояла щедра на дари, золота осінь. Величезна площа недільного ринку заставлена ​​автомобілями з картоплею, помідорами, цибулею, виноградом, капустою. Народ метушився, йшла жвава торгівля, адже кожен намагається заготовити овочі на зиму. День тихий, теплий. Багато знайомих усміхнених облич. Серед покупців я помітила цікаву пару. За матеріалами.

Микола Андрійович, якого не бачила років десять, майже не змінився. Добре одягнений, підтягнутий, стрункий. Його обличчя сяяло, з усього було видно, що він щасливий і задоволений життям.

«Але ж йому, напевно, вже п’ятдесят», – подумала я. Біля нього гарна молода жінка, блондинка. Вона щось говорить йому з посмішкою, а він сміється, як хлопчисько, ніжно торкається її рук.

Різниця у віці у них велика. Вони ходили між рядами. А я все поглядала на них з цікавістю. Ким же доводиться Миколі Андрійовичу ця красуня? Дочки у нього не було. Хіба що невістка?

Але було дуже помітно, що відносини у них не як у свекра і невістки. Вони схожі на закоханих.

Микола помітив мене і засяяв посмішкою. Колись Микола Андрійович керував одним з господарств району. Я проводила урочисту реєстрацію народження його сина. Через кілька років реєструвала його розлучення з дружиною. Добре запам’ятала цю подію. Дружина його залишила і зникла з черговим залицяльником. Не було від неї ніяких звісток. Він розшукував її, але не знайшов. А потім суд виніс рішення, що вона пропала безвісти. Тільки тоді він отримав свідоцтво про розлучення і виїхав в інше місто.

Батьки Миколи Андрійовича жили недалеко від мене. Його мама розповідала, що він більше і не одружився. Сам виростив і виховав сина Богдана.

Слово за слово, ми з Миколою Андрійовичем розговорилися про життя. Я все поглядала на його супутницю, яка тримала його під руку. Микола схаменувся, урочисто промовив:

– Це моя дружина, Ніночка.

І розповів історію свого життя.

… Після зникнення дружини Микола був синові не тільки батьком, а й мати замінив. Адже вона після народження дитини протрималася з рік, а потім їх сімейне життя пішло шкереберть.

Спочатку Микола терпів, любив її дуже, просив дружину одуматися. Але все марно. Вона пропадала тижнями, залишала малюка. І в кінці кінців зникла зовсім. Сина залишила чоловікові. У тому житті, яке вона вела, дитині місця не було. А Микола і радий був, що дитина з ним залишився. І син замінив йому цілий світ. Батько жив його життям, вирішував його проблеми, вчив, виховував.

Після школи син вчився в університеті, а батько працював не покладаючи рук. Богдан закінчив навчання, сяк-так працював. І хоча йому було всього 27 років, Ніна була у нього вже третя дружина. Напевно, синочок пішов у свою матір. Батько часто повчав сина:

– Тримайся за Ніну, ти з нею можеш відчувати себе як за кам’яною стіною. Тобі просто пощастило з дружиною, а ти й не розумієш.

Микола Андрійович намагався не втручатися в стосунки сина з дружиною, прагнув бути їм підтримкою, а з невісткою – добрим. Але син, напевно, не народився для сімейного життя, жив як перекотиполе. Богдан був видний чоловік, мав багато друзів і ще більше подруг.

А на дружину Ніну дивився як на своє чергове захоплення. Швидко захопився і швидко охолов до неї. І це не проживши з молодою вродливою дружиною навіть року. Ніна заради нього залишила хорошу роботу в своєму рідному місті, продала свою квартиру, яка дісталася від батьків, а виручені гроші віддала Богдану на розкрутку бізнесу.

Захопившись іншою жінкою, Богдан майже перестав з’являтися вдома. А коли приходив, починав з’ясовувати стосунки з Ніною, виганяв її з квартири. Але їй не було куди йти, вона дуже переживала, схудла. Богдан ніде не міг нагріти місце, стрибав з роботи на роботу, десь їздив, щось купував, перепродував.

А батько не розумів сина – чому його не влаштовує Ніна? Уважна, добра, спокійна, поступливий характер, хороша господиня. У будинку завжди затишно, завжди приготовлена ​​смачна їжа. А яка гарна! І фігура хороша. Що ще потрібно синові?

Одного разу у Миколи Андрійовича і Ніни відбулася розмова.

– Миколо Андрійовичу, – почала боязко невістка, очі її були повні сліз. – Я розумію, що я чужа у вашій квартирі.

– Ти моя невістка.

– Але Богдан подав на розлучення.

Батько сердито вигукнув:

– Не добре вчинив мій син, і він ще не раз про це пошкодує. Такими дружинами, як ти, не розкидаються. Погано, що він мене не слухає.

– Богдан сказав, щоб я забиралася звідси. Але мені нікуди йти. І гроші за мою квартиру він повертати не збирається, я ж вірила йому. Потерпіть, я піду, коли знайду собі житло.

З’явився Богдан, зібрав речі, сказав, що їде до столиці. Мовляв, там є жінка, яка його давно запрошує до себе, і там він буде «весь в шоколаді». А Ніна нехай звільняє квартиру.

– На вулицю вона не піде, – твердо сказав батько.

А сам думав, нехай їде, може, розуму набереться, адже все одно повернеться додому. А там і помиряться з невісткою.

З від’їздом сина життя якось змінилася. Щоранку вони йшли на роботу. Ніна поверталася раніше, встигала до приходу свекра приготувати вечерю. Готувала вона смачно. Вони вечеряли, подовгу розмовляли. Миколі Андрійовичу дуже подобалися їхні спільні вечері. Він хвалив невістку і все ж шкодував, що син у нього такий нерозважливий.

Якось Ніна поскаржилася, що не може знайти квартиру, все не по її грошей. Але вона шукає. А Микола вперше подумав: «Щоб ти її ніколи не знайшла». Йому було так добре з Ніною. Тихо, затишно, спокійно.

Почав сам ходити за продуктами, а Ніна тільки готувала. Вони стали разом влаштовувати генеральне прання, прибирати в квартирі. І так це було весело, дружно.

Так минуло кілька місяців. Спільні вечері ставали довшими і довшими. Тепер Микола поспішав з роботи додому. Він знав, що його чекають. На душі було так добре від спілкування з молодою, красивою і розумною жінкою. Особливо від її очей.

Одного разу Ніна зустріла його зі сльозами на очах. Не стала нічого пояснювати. Через день знову сльози. Виявилося, дзвонив Богдан.

Ніна зважилася пояснити:

– Богдан телефонував, сказав, що я не маю права тут жити, адже ми розлучені.

– Квартира моя, і я в ній господар! Ти будеш жити тут, скільки захочеш, – відповів різко Микола Андрійович. А потім дуже скромно додав: – Ніно, Ніночко… А чому б нам не жити…

– Разом? – запитала вона прямо.

– Разом. Ось тільки… Ти така молода і красива, а я пів століття прожив…

– Але ж не століття, – задумливо сказала Ніна. – Ви подобаєтесь мені дуже. Ви добрий. А від добра добра не шукають…

Микола Андрійович вже давно дивився на колишню невістку як на незвичайну жінку. Але він сумнівався. І мріяв про неї, і боявся її. Що він може дати молодій жінці? Ні машини, ні дачі, ні рахунку в банку. Скромна квартира і скромна зарплата? От і сумнівався… До того ж, що скажуть люди – батько одружився з невісткою…

Несподівано зателефонував син. Повідомив, що повертається, нічого у нього не вийшло зі столичною багатійкою. А раз Ніна живе ще у нього, можливо, помириться з нею. Батько мовчав.

– Ти чого мовчиш? – весело запитав Богдан.

– Не треба повертатися. І Ніна з тобою миритися не захоче. Тому що ми тепер разом, – сказав категорично батько, а сам злякався своїх власних думок і слів. Поклав слухавку.

Богдан все ж приїхав. Застав ідилію. Він бачив зовсім інших, щасливих людей. Його батько і колишня дружина сиділи за столом, сміялися, їх очі сяяли дивним світлом. Богдан стояв на порозі і не міг відірвати погляд від колишньої дружини. Як же вона розцвіла! Яка ж вона красива! Правду батько говорив, що він – ще не раз пошкодує, що кинув Ніну.

– Ось я і повернувся! Ти рада?

– Ні, – категорично відповіла Ніна.

– Сідай, сину, повечеряй з нами. У нас є тобі що сказати. Ми вирішили створити сім’ю, – спокійно сказав батько.

Богдан був ошелешений почутим:

– Як це – одружитеся?

– Доля послала мені щастя, – багатозначно сказав батько.

… Ніна і Микола мили на кухні посуд. Богдан бачив, що їм добре удвох. Почув їхню розмову і боявся поворухнутися. Йому вперше стало завидно і чомусь сумно. А батько шепотів:

– Ніночко, більшого щастя, ніж ти, я за своє життя ще не зазнав. Ти врятувала мене, з тобою у мене почалося інше життя.

Фото ілюстративне – favoritka.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *