Через те, що плід був розміщений ніжками до низу, ми двоє ледь не загинули. Але все обійшлося, і ми з сином опинилися у відділенні патології. Тут все дуже суворо — усі живуть по режиму. Вранці підйом, годування, для мене окрема палата, для новонароджених окрема. Тільки бігаю туди-сюди.
В усій цій рутинні я думала лише про одне — як пошвидше опинитися вдома разом зі своїм малюком. Я так хотіла його обійняти, поцілувати. Однак так не у всіх. Я познайомилась з дівчинкою, яка була зі мною в палаті. Вона була зовсім юна — Ані всього лиш 17.
Зaвaгiтніла вона після того, коли бaнда пiдлітків жopct0ко її 3rвaлтyвaли. Підстepeгли в лісопосадці і вп’ятьох нaкинyлися на бiдну дівчину. Вона на той момент була нeзaймaн0ю.
Дівчину знайшли ледь притомною. Потім пішли довгі дні лікування. Згодом вона дізналася, що вагітна. В цей момент Аня хотіла накласти на себе руки. Добре, що батьки вчасно повернулися додому. В пологовому будинку вона також поводила себе агресивно.
Вона не сприймала новонароджену дитину, а лише кричала «Заберіть від мене цього виp0дка! Бачити її не можу!». А маленька дівчинка сміялася, агукала та не усвідомлювала того, що від неї хоче відмовитися її матір.
Я старалася її переконати, завжди говорила: «Анечкo! Дитина не винна! Залиш дитину, не роби сиротою!»
Але Анюта тільки стискала губи і мовчки відверталася до стіни. Її батьки теж були проти «дитя нacильctва». Її мовчання лякало мене. Воно таїло щось недобре, фатальне передвістя.
На ранок Ані в палаті не було. Вона втекла — вибігла вночі в халаті й тапочках, навіть речі не забрала. Я була шокована. Я прокручувала в пам’яті останні діалоги з дівчиною і намагалася зрозуміти, чи б могла я переконати дівчину.
Палата мого сина була неподалік в доньки Ані. Тому після кожного годування я бігла до Маші. Так я вирішила назвати цю маленьку красуню. Мене огортав страх за малятко, коли я думала про те, що її відвезуть до дитячого будинку.
Згодом нас виписували додому. Машеньку теж виписували. Я підійшла, щоб попрощатися з крихіткою. Мені стало шкода цю дівчинку, адже попереду в неї життя, позбавлене материнського тепла та ласки. Я не змогла її залишити.
З того дня Машенька — моя донечка. Чоловік та батьки були шоковані, але не стали мені перечити. З цього часу почалися довгі дні збирання документів, юристи, суди. Але ми таки удочерили дитятко.
Я щаслива, що забрала Марію.
