9 декабря, 2021
Мені було всього 20 років, коли я залишилася одна з п’ятимісячною дитиною на руках. Причому це була не моя дитина, а племінниця Аліса — дочка моєї сестри

Мені було всього 20 років, коли я залишилася одна з п’ятимісячною дитиною на руках. Причому це була не моя дитина, а племінниця Аліса — дочка моєї сестри

Мені було всього 20 років, коли я залишилася одна з п’ятимісячною дитиною на руках. Причому це була не моя дитина, а племінниця Аліса — дочка моєї сестри. Так вийшло, що сестра народила незаплановану дитину, а потім зрозуміла, що таке життя не для неї, і в один прекрасний день втекла, залишивши записку де обіцяла, що як тільки вона влаштує своє життя, обов’язково повернеться і забере дочку.

Але роки йшли, Алісі виповнилося п’ять років, а сестра так і не повернулася. Більш того, вона за ці роки навіть жодного разу не поцікавилася своєю дитиною, та й матері не дала знати про те, що жива. Порадившись ми з мамою вирішили позбавити сестру батьківських прав і оформити опікунство на матір, що ми й зробили.

Я дуже любила свою племінницю, виховувала її як власну дочку, та й вона називала мене мамою. На своє особисте життя я забила, хоча я розуміла що мені потрібні свої діти, потрібен чоловік, що в щоденних турботах можна упустити час для створення сім’ї і назавжди залишитися самотньою. На той момент, коли сестра втекла у мене був наречений, але як тільки він зрозумів, що всі турботи про дитину я беру на себе, запропонував розлучитися. Він сказав, що не хоче брати відповідальність за чужу дитину, що у нас повинні бути свої діти, а дівчинку нехай виховує моя мама.

Але я вже полюбила цю крихітку всім серцем, мені було її дуже шкода, адже вона ще така маленька, а вже пережила зраду у своєму житті — зраду від найближчої людини. Я не могла вчинити так само, не могла зрадити її. Тому пропозицію розлучитися я сприйняла спокійно, вирішила для себе, що це просто не мій чоловік. Потім цілих 18 років я виховувала дочку, вкладаючи в неї всю душу, і не думаючи ні про які стосунки.

Як тільки мати оформила на себе опікунство ми переїхали на інший кінець міста, адже дівчинка дорослішала, а у дворі багато знали про цю негарну історію і для того щоб хтось із пліткарів не сказав Алісі правду, ми поїхали.

Таким чином ми прожили 15 років, потім мама тяжко захворіла і для того щоб квартиру не відібрала моя сестра, мати на мене написала заповіт. Після того як її не стало, ми продовжували жити з Алісою удвох, вона закінчила школу і почала готуватися до вступу в інститут.

І тут в один прекрасний момент на порозі нашої квартири з’явилася моя сестра. Виглядала вона ефектно: зачіска від дорогого стиліста, одягнена була в дорогий брендовий одяг, та й приїхала на крутій іномарці. Привезла Алісі в подарунок дорогий телефон і покликала з собою. Дівчинка, яку я виховувала як дочку, якій віддала багато років життя, в один момент покидала все необхідне в сумку і пішла слідом за своєю біологічною матір’ю.

Мені було дуже боляче, я відчувала себе зрадженою, адже колись заради неї я відмовилася від коханого чоловіка, від майбутньої сім’ї тільки для того щоб повністю присвятити себе цій дитині. А вона в один момент, навіть краєм свідомості не пам’ятала про мене, не подумала про те, як буде мені, просто пішла грюкнувши дверима.

Я дуже сильно переживала цю втрату: не могла їсти, не могла спати, все ходила і прислухалася до кроків за дверима, чи не повертається Аліса? І ось, через пів року пролунав дзвінок у двері. На порозі стояли Аліса, моя сестра і маленький хлопчик років 10. Виявляється моя сестра не просто так згадала про дочку, її десятилітньому синові потрібна була пересадка нирки, і сестра хотіла використовувати Алісу як донора.

Але Аліса не підійшла, більш того багатий чоловік, з яким жила моя сестра, під час обстеження дитини з’ясував, що він не є біологічним батьком, отже, весь цей час сестра обманювала чоловіка. Тому він вигнав її з дому як тільки з’ясувалося вся правда, і оскільки сестрі не було куди йти, вона прийшла у квартиру матері.

Однак я не подивилася на те, що їм нема куди йти, вони для мене назавжди залишаться зрадниками і сестра, і її дочка. Раз пішли — нехай йдуть назавжди, а я ще влаштую своє життя, у мене ще є час, адже мені всього лише 40 років.

А як би вчинили ви? І як вважаєте, в 40 років ще можна знайти своє втрачене щастя?

УВАГА ЦЯ СТАТТЯ МІСТИТЬ ТІЛЬКИ ІНФОРМАЦІЙНИЙ ХАРАКТЕР !! НЕ ПРИЙМАЙТЕ НІЯКИХ РІШЕНЬ НЕ ПОРАДИВШИСЬ ЗІ СВОЇМ ЛІКАРЕМ!!!!!

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *