28 июля, 2021
ЛЮДИ ПОВАЖАЛИ ВОЛОДЮ ЗА ЗОЛОТІ РУКИ, РОЗУМ, ПРИВІТНІСТЬ І ЩИРІСТЬ. ЧЕРЕЗ РІК У ХЛОПЦЯ БУВ СВІЙ БУДИНОК. ОХ, І БАГАТО ДІВОК ЗАГЛЯДАЛОСЯ НА ТАКОГО ПАРУБКА, А ВІН ДО ВСІХ БУВ БАЙДУЖИМ. ПОКИ НЕ ЗУСТРІВ ДАРИНУ. ІМ’Я У НЕЇ НЕЗВИЧНЕ І САМА БУЛА ЖІНОЧКОЮ З ХАРАКТЕРОМ. МАМА ЦЕЙ ШЛЮБ НЕ СХВАЛЮВАЛА. І НЕ ТОМУ, ЩО ДАРИНА РОЗЛУЧЕНА І ВЖЕ МАЛА СИНА. НАДТО ПАНСЬКУВАТОЮ ТА БУЛА. МАТЕРИНСЬКЕ СЕРЦЕ ВІДЧУВАЛО, ЩО НЕ ЛЮБИТЬ ВОНА ЇЇ СИНА

ЛЮДИ ПОВАЖАЛИ ВОЛОДЮ ЗА ЗОЛОТІ РУКИ, РОЗУМ, ПРИВІТНІСТЬ І ЩИРІСТЬ. ЧЕРЕЗ РІК У ХЛОПЦЯ БУВ СВІЙ БУДИНОК. ОХ, І БАГАТО ДІВОК ЗАГЛЯДАЛОСЯ НА ТАКОГО ПАРУБКА, А ВІН ДО ВСІХ БУВ БАЙДУЖИМ. ПОКИ НЕ ЗУСТРІВ ДАРИНУ. ІМ’Я У НЕЇ НЕЗВИЧНЕ І САМА БУЛА ЖІНОЧКОЮ З ХАРАКТЕРОМ. МАМА ЦЕЙ ШЛЮБ НЕ СХВАЛЮВАЛА. І НЕ ТОМУ, ЩО ДАРИНА РОЗЛУЧЕНА І ВЖЕ МАЛА СИНА. НАДТО ПАНСЬКУВАТОЮ ТА БУЛА. МАТЕРИНСЬКЕ СЕРЦЕ ВІДЧУВАЛО, ЩО НЕ ЛЮБИТЬ ВОНА ЇЇ СИНА

Марічка і Володя усе життя були сусідами. У кожного своя сім’я, свої радощі і печалі. Навіть долі схожі. Обох виховували тільки мами. Нікуди не виїхали із селища після школи і були нещасливими у шлюбі.

Марічки тато пішов із сім’ї, коли їй було три роки. Де він пропав – ніхто не знає. Аліментів не платив, тож мама сама виховувала доньку.

Батько Володі мав іншу сім’ю, першій дружині і синові передавав лише гроші. У житті йому довелося добиватися всього самому. Вчився добре, бігав у майстерню дядька Петра, де працював на токарному станку, опанував зварювальний апарат, розбирався в автомобілях.

Після школи Володя вступив до сільськогосподарського інституту, а як закінчив його, приїхав працювати інженером у місцевий радгосп. Люди поважали Володю за золоті руки, розум, привітність і щирість. Через рік молодий спеціаліст отримав будинок. Ох, і багато дівок заглядалося на такого парубка, а він до всіх був байдужим. Поки не зустрів Дарину. Ім’я у неї незвичне і сама була жіночкою з характером.

Володя взяв її за дружину, хоч мама цей шлюб не схвалювала. І не тому, що Дарина розлучена і вже мала сина. Надто панськуватою та була. Материнське серце відчувало, що не любить вона її сина. Не простий сільський інженер їй треба.

А Володя спочатку був щасливий: летів додому, як на крилах, шкодував дружину, намагався переробити всю важку роботу сам. Любив хлопчика і мріяв про доньку. Так прожили п’ять років. Дарина й не збиралася народжувати. А все пиляла чоловіка: чому так мало заробляє. Ох, ці гроші! Не затримувалися вони у їхньому будинку: скільки б не приносив, ніколи не вистачало, і Дарина часто позичала у сусідки Марічка.

Марічка повторила материну долю – сама ростила донечку. Вийшла заміж, як кажуть, не подумавши. Її Михайло був вродливий, зате нутром поганий. Нероба, яких світ не бачив. До того ж, у чарку частенько заглядав та, чого гріха таїти, простягав руки до жінки. Важко з ним було Марічці. Уже й на розлучення хотіла подавати, та Міша захворів і пішов з життя. Так у 24 роки Оля стала вдовою.

Як і її мама, зі всім справлялася: у будинку було затишно, завжди пахло смачною їжею. Та й грошенят, хоч і важко було, старалася на “чорний” день відкласти. Про це знала сусідка Дарина, яка не раз просила Марічку “виручити до чоловікової зарплати”.

Якось Володі треба було терміново їхати у відрядження. Хотів взяти гроші, а у сховку – порожньо. Запитав у дружини:

– А де гроші? Я ж недавно приніс!

– Потратила, – байдуже відповіла та. – Віддала борги, чобітки он купила – дивись, які гарні… – та побачивши, що чоловік насупив брови, хмикнула:

– Не роби проблеми, побіжу в Марічки позичу.

Сусідка, як завжди, виручила, та попередила, що гроші треба повернути до суботи, бо збирається на весілля до троюрідної сестри.

У п’ятницю Марічка, ніяковіючи, прийшла до сусідів: мовляв, хотіла б отримати свої гроші.

– Ой! Володі аванс ще не видали, – почала скаржитися Дарина. – Та позич у когось чи поїдь у наступні вихідні…

– Не можу я! Казала ж тобі, що у сестри весілля. Та й у кого я позичу?

– Ну, а я де візьму? Віддам пізніше, – знизала Дарина плечима.

Марічка мало не плакала. А Володя не знав, куди подіти очі від сорому. Дарина раптом зі сміхом запропонувала:

– Грошей немає, зате можеш забирати Володю. У господарстві згодиться…

Від образи і приниження чоловік ледь не поперхнувся повітрям.

– Ти з глузду з’їхала? – з осудом запитала Марічка. – Мені потрібні мої гроші, а не твій чоловік.

Дарина ж реготала:

– Бери – все чесно. Не пошкодуєш!

Марічка аж розсердилася:

– Та не гніви Бога! Такого чоловіка, як Володя, ні за які гроші не купиш. Доля лише раз посилає…

А сусідка не вгавала і весело продовжувала:

– Та чоловіка можна на раз-два знайти! А от де гроші поночі взяти, щоб тобі віддати?

Марічка мало не плакала, їй слів забракло. Хіба зрозуміє її Дарина, у якої є все, крім совісті? Ледве стримуючи сльози, пішла до дверей. І раптом її зупинив Володі голос:

– Почекай! Тільки речі зберу… Я швидко…

Марічка йшла додому і плакала:

– Ти що, жартів не розумієш? У мене і без вас клопоту вистачає, – благала вона сусіда не ганьбити її…

А Володя заспокоював:

– Не переживай, все буде добре. Тепер я твій.

Усе селище ще довго мало про що говорити: як тільки Володя йшов на роботу, Дарина прибігала до сусідки, обзивала її останніми словами, навіть вікна била. Проходу не давала:

– Ти що, зовсім? Він на зло мені пішов до тебе! Все одно повернеться! – прямо у лице кричала.

А Марічка чоловіка й не тримала. Навпаки, вмовляла піти назад до жінки.

– Не буде нам з тобою життя, не люблю я тебе, – кинула останній аргумент.

– Нічого, зате я тебе встиг полюбити. А ти звикнеш і, може, теж полюбиш…

Через рік у них народилася донечка.

Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!

Фото ілюстративне – stronazdrowia

Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook

УВАГА ЦЯ СТАТТЯ МІСТИТЬ ТІЛЬКИ ІНФОРМАЦІЙНИЙ ХАРАКТЕР !! НЕ ПРИЙМАЙТЕ НІЯКИХ РІШЕНЬ НЕ ПОРАДИВШИСЬ ЗІ СВОЇМ ЛІКАРЕМ!!!!!

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *