28 февраля, 2021
“Купили хату в селі у молодої пари. Зайшли в середину – я плакала, чоловік був в розnачі”

“Купили хату в селі у молодої пари. Зайшли в середину – я плакала, чоловік був в розnачі”

Купили ми  стару хату в селі в молодої пари. Зайшли в середину – я плакала, чоловік був в розnачі

Купили ми будинок в селі. Продавала його молода пара, мовляв батькам дача не потрібна, а бабуся n0мepла рік тому … Після сmepті бабусі ніхто до хати не навідувався, тільки от продати приїхали. Запитуємо, забирати будете речі? Вони у відповідь – навіщо нам цей непотріб, ми ікони забрали, а решта можете викинути. Чоловік на стіни подивився, де світлішали квадратики від ікон.

– А фотографії що ж не взяли?

Зі стін сільської хати дивилися жінки, чоловіки, діти … Ціла династія. Раніше любили стіни фотографіями прикрашати.

Я пам’ятаю до бабусі приїдеш, а у неї нова фотографія в рамочці з’явилася, моя і сестрички.

– Я, – каже бабуся, – з ранку прокинуся, батькам уклін, чоловікові поцілунок, дітям усмішку, вам підморгну – ось і день почався.

Коли бабусі не стало, то ми додали її фотографію на стінку і тепер, приїжджаючи в село (яке стало іменуватися дачею), завжди вранці бабусі шлемо повітряний поцілунок. І здається, що в будинку відразу пахне пирогами і свіжим молоком. І відчувається бабусина присутність.

Дідуся ми ніколи не бачили, він під час вiйнu заruнув, але його фотографія висить в центрі, бабуся багато про нього розповідала, а ми в цей час на знімок дивилися і нам здавалося, що дідусь з нами сидить, тільки було дивно, що він молодий, а бабуся вже старенька. А тепер ось її фотографія висить поруч з ним …

Для мене ці вицвілі знімки настільки цінні, що якби стояв вибір, що забрати, то я б безсумнівно забрала фотографії. А тут їх не просто самотньо залишили на стіні і в альбомах, а й цинічно записали в мотлох. Але господар.

Після покупки ми взялися за прибирання і знаєте … Рука не піднялася викинути речі цієї жінки, яка жила для своїх дітей і онуків, а вони її просто кинули …

Звідки я це знаю? Вона їм листи писала. Спочатку писала і відправляла, без відповіді. А потім перестала відправляти і три акуратні стопочки любові і ніжності так і спочивали в комоді. Каюсь, прочитали … І я зрозуміла, чому вона їх не відправила. Побоялася, що загубляться, а тут вони в безпеці, вона думала що після її смepті вони все ж прочитають … А в листах ціла історія, про роки життя під час війни, про її батьків, бабусь, дідусів і пра-пра – вона переказувала тe, що їй повідала її бабуся, щоб не помepли сімейні цінності, щоб пам’ятали. Як викинути таке?

– Давай, відвеземо її дітям? – зі сльозами запропонувала я чоловікові. – Таке не можна викидати!

– Думаєш вони краще онуків? – з сумнівом протягнув чоловік. – Жодного разу не з’явилися …

– Може вони старенькі, хворі, хіба мало …

– Я їм подзвоню, спитаю.

Через онуків дізналися телефон і почули бадьорий жіночий голос:

– Ой, та викиньте ви все! Вона нам ці листи пачками слала, ми навіть не читали останнім часом! їй робити там нічого було ось вона і розважалася …

Чоловік навіть не дослухав, телефон кинув. Каже, ось стояла б вона зараз поруч, придушив би!

– А знаєш що? Ти ж письменник, ось і переклади ці листи на розповіді!

– Вони потім пред’являть …

– Так, вони, я впевнений, і книжки-то такі не читають! – хмикнув чоловік. – Але я заради тебе поїду до цих …, візьму у них письмовий дозвіл.

І він дійсно з’їздив і оформив все нотаріально. А я тим часом добралася до підпілля. Знаєте, в сільських будинках прямо з хати спускаєшся вниз під підлогу і там прохолодно так, начебто в льоху. А там банок з соліннями, варенням … А на кожній баночці папірець приклеєний з вицвілим написом: “Ванятку його улюблені грузді” – Ванятко n0мер десять років тому, так і не стала в нагоді баночка; “Сонечкi лисички”; “Солоні огірки для Анатолія”; “Малина лісова для Сашеньки” …

P.S. Всього у Анни Лук’янівна було 6 дітей. Всі вони n0мepли раніше за неї (в основному нещacні випадки), крім останньої, пізньої дочки, яка записала все в мотлох …

А мама чекала, що діти приїдуть з онуками, дбайливо катала банки, з любов’ю підписувала … Останні банки з грибами датовані минулим роком, їй на той момент було 93 роки. 93 роки! А вона в ліс ходила, щоб онукам грибів, ягід назбирати! А вони…

Аліса Атрейдас

За матеріалами зі сторінки Україна нездоланна

УВАГА ЦЯ СТАТТЯ МІСТИТЬ ТІЛЬКИ ІНФОРМАЦІЙНИЙ ХАРАКТЕР !! НЕ ПРИЙМАЙТЕ НІЯКИХ РІШЕНЬ НЕ ПОРАДИВШИСЬ ЗІ СВОЇМ ЛІКАРЕМ!!!!!

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *