28 октября, 2021
З великими букетом улюблених Лізиних ромашок дружину забирав Олег. Щасливо усміхаючись, глянув на дитя і вмить все зрозумів. Містечко було маленьким, де всі як на долоні. Йому давно «добрі» люди нашіптували

З великими букетом улюблених Лізиних ромашок дружину забирав Олег. Щасливо усміхаючись, глянув на дитя і вмить все зрозумів. Містечко було маленьким, де всі як на долоні. Йому давно «добрі» люди нашіптували

Вечоріло. Накрапав неприємний мокрий чи то дощ, чи то сніг з дощем.

«Скоріше б додому дістатися, в теплу квартиру», – думала Ліза, відчуваючи, як холонуть від пронизливого вітру руки. Рукавички забула на роботі, повертатись не хотіла, а важка сумка врізалася в долоню.

Нарешті під’їхала маршрутка, загальмувала якраз так, що двері відчинились перед нею. Раптом дівчину ззаду хтось штовхнув, і вона ковзнула прямо під колеса. Сумка з продуктами відлетіла у бік, а байдужі пасажири замість того, щоб допомогти їй піднятися, полізли вперед, переступаючи через неї. Намагалась встати, але безуспішно. Молодий чоловік допоміг їй підвестися, бережно підтримуючи за лікоть.

За матеріалами – “Є”.

– Сумка, сумка, – благаючим голосом прошепотіла Ліза, – будь ласка… Чоловік спритно нахилився, знайшов сумку і, не відпускаючи її руки, зайшов з нею в мікроавтобус.

– Дозвольте я потримаю ваші речі, – приязно усміхнувся незнайомець. – Не бійтеся, не вкраду…

– А я і не боюся, – вдячно відповіла.

Вони мовчки їхали в маршрутці, пропускаючи на зупинках пасажирів. Ліза з-під лоба кидала короткі погляди на свого рятівника, він – на неї.

Коли їхні очі зустрічались на мить, молоді люди ніяковіли і зосереджено старались дивитися у вікно.

Вона не могла добре його розгледіти – в салоні було напівтемно.

– Мені зараз виходити, дуже дякую за допомогу, – щиро усміхнувшись, хотіла забрати свою сумку.

– Не хвилюйтесь, я теж виходжу…

Її це злякало. Раптом він почне чіплятися. А вона дуже втомилась на добовому чергуванні в лікарні, вдома чекала мама, так що їй було, так би мовити, зараз не до знайомств. Незнайомець нічого не казав, допоміг вийти і мовчки прокрокував поряд до самого її будинку. При світі вуличних ліхтарів Ліза крадькома намагалась розгледіти юнака. Нічого особливого – чорне волосся, ніс з горбинкою, тонкі губи. Очі не роздивилася, але в загальному про себе відзначила, що він досить симпатичний. А ще дуже пасувала йому військова форма…

Тоді вони і познайомились. Олег, так звали хлопця, був сиротою. Після інтернату вступив до військового училища, мріяв про сім’ю, домашній затишок. Молоді люди почали зустрічатись – Олег сподобався Лізиній рідні: спокійний, розумний, надійний. А весною, коли буйним цвітом природа огорнула землю, вони одружились.

Відсвяткувавши весілля, Олег з молодою дружиною приїхав служити в військову частину в невеличке прикордонне містечко. Всі милувались ними, говорили: «Яка гарно пара!» Обидвоє невеликого зросту, кароокі, з темним кучерявим волоссям. Жили не багато, але дружно. Незабаром у них появився синочок, схожий на своїх батьків. Ліза була дбайливою господинею та люблячою мамою. Вона хотіла бути кращою за своїх подруг – і це їй вдавалось, навчилася шити і плести, смачно готувати. Все встигала. А ще мала веселу вдачу – любила танцювати, співати, жартувати. Всім здавалось, що їй легко і радісно жити.

Жінка багато чого хотіла від життя, а найголовніше – їй не вистачало кохання: великого, п’янкого, щоб душа співала! Чоловік, на жаль, її бажання не виправдовував. Олег був тихим, спокійним, любив дружину і сина, дбав про їхній добробут. Він добросовісно служив, його поважали солдати і офіцери. Вечорами після роботи прагнув відпочинку в своїй сім’ї, але Ліза, за день переробивши всю роботу, хотіла заслужених веселощів.

Майже щовечора у них були гості, або вони йшли до друзів. Ці гульки його втомлювали, але терпів заради дружини… Інколи йшов спати, не дочекавшись кінця вечірки. А Ліза прискорювала оберти.

Згодом Олега направили вчитися у військову академію. Коли чоловік поїхав на сесію, у Лізи з’явився той, хто міг дати їй, як вона вважала, неземне кохання. Володя був холостяком: високий, кремезний блондин з голубими очима. Він читав їй вірші, смішив анекдотами, говорив компліменти. Жінці це дуже подобалось. А одного вечора в Лізи з’явилася можливість перевірити, чи насправді Володя її принц. Жінка, якщо наважується зрадити чоловіка, то робить це імпульсивно, не замислюючись про наслідки, – вона повірила в своє щастя.

Незабаром Ліза зрозуміла, що при надії. Звичайно, можна було щось зробити, – так зробила би будь-яка інша жінка, але не Ліза. Виходить, це не велике кохання, що як вулкан ввірвалось в її життя, спопеляючи все на своєму шляху, а просте захоплення? – роздумувала вона. Не могла вчинити так, як роблять сотні жінок. На такий відчайдушний крок так і не наважилась – не дозволила їй совість. І Ліза вирішила, що стане матір’ю знов. Щасливою звісткою не терпілось поділитись з майбутнім батьком дитини. Але, почувши новину, Володя чомусь став уникати зустрічей з нею. Телефон його мовчав…

Дівчинка з’явилась на світ міцненькою, голубоокою, із світлим волоссячком. З великими букетом улюблених Лізиних ромашок дружину забирав Олег. Щасливо усміхаючись, глянув на дитя і вмить все зрозумів. Містечко було маленьким, де всі як на долоні. Йому давно «добрі» люди нашіптували про роман Лізи, але він вперто відмовлявся вірити всяким пліткам. А тут така подія! Олег довго думав, як правильно вчинити. Що йому залишалось? Ну, помилилася Ліза, – з ким в житті не буває, – виправдовував він її перед собою та знайомими, що відверто глузували з обманутого чоловіка. А дитина в чому винна? – міркував він.
Між подружжям відбулася серйозна розмова.

– Тобі вирішувати, з ким жити – промовив тихо Олег, – я прийму будь-яке твоє рішення. Ліза здивувалась такій поведінці – вона всього чекала: гніву, докорів, всього, але ніяк не очікувала такої розсудливості з боку чоловіка. А від іншого – ні слуху, ні духу. Йому не хотілось навіть глянути на дівча від палких почуттів, в яких він так «щиро» клявся. Насправді Володимир злякався Лізиного вчинку. Взагалі він не був готовий до серйозних стосунків. Думав, проведе час гарно із заміжньою жінкою, поки чоловіка немає вдома, і кінці в воду. Адже жодних обіцянок Лізі він не давав, тим більше, одружуватись з нею не збирався…

А Олег дав дівчинці своє прізвище і по-батькові. В сім’ї все налагодилось, панував спокій. Діти росли здоровими і слухняними.

Невдовзі Олега перевели на нове місце служби в Одесу. Там сім’я отримала простору квартиру. Олег викладав у військовому училищі. Але життя – річ непередбачувана: біла смуга змінюється чорною. Раптово йому на роботі стало погано: передчасно не стало.

Ліза залишилася сама. Син закінчив інститут, одружився, живе в іншому місті. Донька виросла справжньою красунею. «Помилка» стала вдвічі вищою за матір. Рано вискочила заміж і поїхала з чоловіком працювати в Німеччину. Вона так і не дізналась, що Олег нерідний батько, адже завжди була його улюбленицею. Ліза працює медичною сестрою в одному з санаторіїв. В квартирі все блищить, кругом Олегові фотографії. Заміж не вийшла, хоча було багато пропозицій від порядних чоловіків. Але на жодному з них не зупинила свій вибір. Жінка часто буває на місці спочинку Олега і стиха там говорить все, чого не встигла сказати йому при житті. Вона нарешті зрозуміла, що часто люди не цінують тих, хто з ними поряд, і тільки коли втрачають, шкодують і сумують за ними. Особливо просить пробачення за «помилку» молодості, хоча Олег вже пробачив її давно…

Автор – Тетяна СОКОТЬ.

Фото – ілюстративне(pixabay.com).

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

УВАГА ЦЯ СТАТТЯ МІСТИТЬ ТІЛЬКИ ІНФОРМАЦІЙНИЙ ХАРАКТЕР !! НЕ ПРИЙМАЙТЕ НІЯКИХ РІШЕНЬ НЕ ПОРАДИВШИСЬ ЗІ СВОЇМ ЛІКАРЕМ!!!!!

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *