23 июля, 2021
Запам’ятай, син прибиральниці ніколи не стане директором, так само як і син директора ніколи не опуститься до прибиральника

Запам’ятай, син прибиральниці ніколи не стане директором, так само як і син директора ніколи не опуститься до прибиральника

Навчався у нас в класі Павло. Нічим особливо не виділявся хлопчина, ні двієчник, ні відмінник, середньої успішності, хіба, що до математики у нього схильність і любов була.

Навіть в олімпіадах районних брав участь і якісь місця посідав. Його мама працювала в школі технічкою і він їй часто після уроків допомагав.

Відра з водою тягав, підлоги мив, стіни … на початку його навіть підколювали з цього приводу, але він особливо не реагував і тому це швидко набридло однокласникам і до старших класів всі це сприймали як цілком нормальне явище і навіть іноді допомагали його мамі відро з водою дотягнути куди-небудь по школі.

Була у нас вчитель біології Роза Йосипівна, вельми огидна особа. Ми її звали Роза-Йося або просто Йоська.

Вона була дуже меркантильною особистістю ​​і завжди намагалася бути ввічливою з тими дітьми, батьки у яких були заможні або на хороших посадах і особливо не церемонилась з тими, хто не мав таких батьків.

Не любов до Павла у неї була особливою. Варто було йому погано підготуватися до уроку або виділитися поганою поведінкою на уроці — вона прямо заряджалась бoжeвільною енергією і поливала його всілякими епітетами, типу «нічого в житті не досягнеш», «нездарою ростеш — будеш тягарем суспільства», «такі як ти тільки псують життя навколишніх».

Причому йому завжди діставалося більше, ніж іншим в подібних ситуаціях, ну а з «особливими» дітьми вона взагалі була сама люб’язність і лояльність.

Одного разу, в момент таких нападок на Павла вона сказала фразу від якої навіть мені стало вкрай неприємно — «Запам’ятай, син прибиральниці ніколи не стане директором, так само як і син директора ніколи не опуститься до прибиральника!».

На 20-річчя випуску зібралося більше половини класу, був і Павло. Запросили декількох наших вчителів, в тому числі і Йоську, хоча в нашому класі вона класним керівником була, вона у свій час була «класною» у паралельного класу, з яким ми об’єдналися в 10-му класі.

Йоська, хоч і неабияк постаріла, але сутність її не змінилася — мало не з порога кафе почала розпитувати у всіх хто чого досягнув.

Коли черга дійшла до Павла, вона уїдливо підколола: «Павло, ну а ти, чим займаєшся, сподіваюся підлоги не миєш?». Навіть не намагаючись посміхнутися жарту вчителя, Павло спокійно відповів: «Будинки будую».

— Будівельник значить? — продовжила Роза Йосипівна.

— Не зовсім. Фірма у мене з будівництва своя … Генеральний директор — скромно відповів Павло.

Обличчя Йоськи попливло, а мова стала незібраною і деренчливою. Остаточним удapом для неї стало те, що коли вона зібралася їхати з кафе, просидівши з нами менше години, Павло розпорядився своєму водієві, на Мерседесі представницького класу, відвезти її додому.

У машину вона сідала похмурішою ніж хмара.

УВАГА ЦЯ СТАТТЯ МІСТИТЬ ТІЛЬКИ ІНФОРМАЦІЙНИЙ ХАРАКТЕР !! НЕ ПРИЙМАЙТЕ НІЯКИХ РІШЕНЬ НЕ ПОРАДИВШИСЬ ЗІ СВОЇМ ЛІКАРЕМ!!!!!

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *