30 июля, 2021
Дівчина опустила очі, було видно, що вона ледь-ледь стримує сльози: «Я на вокзалі вже третю добу, мені йти нікуди»

Дівчина опустила очі, було видно, що вона ледь-ледь стримує сльози: «Я на вокзалі вже третю добу, мені йти нікуди»

Цю вaгiтну дівчину я примітила на вокзалі ще в п’ятницю, коли їхала на приміській електричці на дачу. Вона відчужено дивилася у вікно, сидячи в залі очікування. Невелика сумка поруч говорила про те, що їхати вона збирається не далеко і не на довго. Джерело

Коли я поверталася в неділю ввечері, то знову побачила цю ж дівчину майже на тому ж самому місці. Обличчя її було змученим, очі повні сліз, все той же одяг, все та ж сумка … Мені це здалося підозрілим. Я підсіла поруч і заговорила з нею.

– Ви вже вибачте за цікавість, жіночко, але я бачила Вас тут ще в п’ятницю … Ви когось чекаєте чи трапилося щось?

Дівчина опустила очі, було видно, що вона ледве-ледве стримує сльози.

– Нікого я не чекаю … Сталося … Чоловік мій мене вигнав … Я на вокзалі вже третю добу, мені йти нікуди …

– Боже мій, як так – то ?! Як вас звати?

– Катя … можна на «ти» …

– Ти, напевно, голодна, Катруся?

– Ні. У мене є трохи грошей, пиріжки в кафе купую.

– Поїдемо до мене, відіспляться, гарячого поїж … а там вирішимо що-небудь …

– Не зручно мені …

– Підемо, підемо …

Я викликала таксі, і ми з Катею поїхали до мене додому. Живу я одна, давно oвдoвіла, а діти роз’їхалися. Квартира у мене велика, можна і дати притулок бідоласі. Нагодувала я Катю, спати поклала, всі розмови ми відклали на ранок.

За сніданком на наступний день Катя розповіла мені історію свого життя. Їй було двадцять. Приїхала вона в місто з сусіднього села, де жила з цим своїм цивільним чоловіком. Батьків у неї давно вже не було, а тітки, яка її виховувала, теж недавно не стало. Діти тітки продали будинок, де вона жила раніше. Цивільний чоловік не був путній, випиває. Коли Катя завaгітнiла він і зовсім з котушок злетів, почав буянити, руку піднімати, а тут взяв і вигнав зовсім …

Катя помоталась по сусідах кілька днів, думала протверeзіє, одумається, а він ні в яку назад її не пускає. «Добрі» люди розповіли Каті, що той з односельчанкою вже «шури-мури» крутить давно, з тих пір, як дівчина зaвaгiтніла. Вирішила Катя в місто виїхати. Приїхати то приїхала, а ось що робити далі ще не придумала.

А термін то у неї великий уже був, тижні через три-чотири наpoджувати. Ну, що ось тут зробиш? Залишила у себе, клич по знайомим кинула, принесли нам і ліжечко, і коляску, і речей дитячих багато різних розмірів.

– Світ не без добрих людей, Катруся, впораємося!

– Дякую, Лідія Михайлівна, не знаю, що б я без Вас робила …
Наpoдилася у Каті дівчинка, крупненький така, гарненька. Назвали ми її Василиною, вже дуже Каті це ім’я подобалося. З гpyдним вигодовуванням на неpвовому грунті у Каті не надто задалося, тому вирішили ми, що я з малятком сидіти буду, а Катя на роботу вийде.

– Куди ось тільки мене візьмуть без досвіду роботи? Я бухгалтер за освітою, але не працювала жодного дня за фахом …

– Не переживай, Катрусю, я не останньою людиною на заводі була до самої до пенсії, пристрою тебе по знайомствам своїм.

Катю взяли в економічний відділ наймолодшим фахівцем. Боялася я, звичайно, що вона не впорається, але все сталося якраз навпаки, дівчина виявилася дуже тямущою і навченою. Через півроку мою Катю навіть підвищили, а мені подяку за такого працівника висловили.

Так і жили ми з цієї чужою дівчиною, як рідні. Василина росла, бабусею мене називала, ось вже в дитячий сад пішла, коли їй два рочки виповнилося. А тут Катя мене новиною приголомшила.

– Лідія Михайлівна, не знаю, що і робити … Керівник нашого відділу, Костянтин Юрійович, знаки уваги мені надає давно, а тут і зовсім в любові зізнався і заміж запропонував за нього вийти …

– Тобі то він, Катя, подобається?

– Подобається, але боюся я знову обпектися …

– А ти не бійся, ти ж не одна тепер в цьому житті, у тебе є я …

Катя обняла мене і заплакала. Через два місяці у нас було весілля, віддала я своїх дівчаток в надійні руки, я то знала, що Костянтин хоч і молодий, але людина пристойна і вихована.

На знак подяки за ці два роки, Катя ніколи мене не забуває: дзвонить кожен день, переймається про моє здоров’я, на свята хороші подарунки дарує, з Василиною до мене частенько приїжджають. Ось так на старості років я знайшла дочку, милу і турботливу Катю. Не бійтеся, люди, робити добрі справи!

УВАГА ЦЯ СТАТТЯ МІСТИТЬ ТІЛЬКИ ІНФОРМАЦІЙНИЙ ХАРАКТЕР !! НЕ ПРИЙМАЙТЕ НІЯКИХ РІШЕНЬ НЕ ПОРАДИВШИСЬ ЗІ СВОЇМ ЛІКАРЕМ!!!!!

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *