До народження сина я її не бачила, а тут на радощах вирішили помиритися. Свекруха прийшла, глянула на нашого малюка і заверещала: “Ой ти ж, господи, на кого він схожий?! Нічого нашого немає! Вилитий Вітька з четвертого поверху. Ти мабуть нагуляла?” В мене не було слів. Чоловік теж оторопіло дивився на матір

Все, розлучення відбулося. Я – вільна жінка, а ще мати-одиначка з однорічною дитиною. Але при цьому ні про що не шкодую. Хоча ні, шкодую, що взагалі вийшла заміж за Євгена.

Начебто все було просто чудово: зустрічі-побачення, його красиве залицяння. Закохалася – що там говорити, причому так, що голову зовсім втратила і не хотіла помічати очевидне.

Я розуміла, що Євген дуже вже часто говорить про маму, посилаючись на її думку, але, як і годиться закоханої дівчині, поставила це йому в плюс, як дбайливому синові, в упевненості, що так само він буде дбати і про мене.

Ми вже жили разом в квартирі, що дісталася мені після бабусі, подали заяву до РАЦСу, а він все ще не познайомив мене з батьками. Це мене дивувало, навіть напружувало, і ось важливий день був призначений, ми вирушили до нього.

Здивування від зустрічі у мене проходило довго. Якщо майбутній свекор чемно привітався і знову уткнувся в телевізор, то його матінка прямо в коридорі, оглянувши мене з голови до ніг, звернулася до сина: “І кого ти привів? І по морді видно, що не нагулялась ще ця дівка. Мабуть, зазіхає на нашу квартиру?” Євген щось промимрив, а я вискочила з квартири і в сльозах побігла додому.

Чоловік прийшов пізніше, став заспокоювати, пояснювати, що його матуся просто приревнувала, що вона насправді так не думає, що ми все одно одружимося, бо любимо одне одного. Мені б задуматися, але я ж була закохана, як кішка!

Потім було весілля, і свекруха, яка привела якусь дівицю, яка виявилася дочкою її старовинної подруги. Дівиця липнула до мого чоловіка, а її матінка гучно розхвалювала її і шкодувала, що її синочок поспішив одружитися.

Почали ми з Євгеном жити. Все було добре. Мої батьки тепло прийняли зятя, допомагали нам, чим могли, і в наше життя не втручалися. Свекруха ж ходила до нас, як на службу, без дзвінка і попередження – коли їй заманеться. Приходячи, лазила по всіх скриньках і гучно журилася, що я погана господиня. На кухні пробувала їжу, кривилася, а одного разу просто вилила свіжозварений борщ, обізвавши його помиями.

Я намагалася не відповідати, щоб не було скандалу, Євген взагалі йшов в сторону і відмовчувався, щоб не сперечатися з матір’ю. Мені було прикро, що чоловік слова в мій захист не скаже, але після відходу матері, він мене обіймав, говорив, що любить, і я знову все йому прощала – любила ж.

Завагітніла я майже відразу. До слова сказати, Євген у мене був першим і, звичайно, єдиним, чоловіком, чим він, до речі, сильно пишався! Майбутній дитині він зрадів – житло у нас було, заробляв він цілком нормально.

А ось його матінці ситуація страшенно не сподобалася. І почалося… Що тільки мені не довелося вислухати! Мовляв, я безсовісна, хочу сісти на шию її синочку з дитиною, і ще не факт, що це його дитина. Казала, що виведе мене на чисту воду.

Одного разу я зірвалася, влаштувала скандал і буквально вигнала свекруху з квартири, попередивши, щоб вона не показувалася на порозі. До народження сина я її не бачила, а тут на радощах вирішили помиритися. Свекруха прийшла, глянула на нашого малюка і заверещала: “Ой ти ж, господи, на кого він схожий?! Нічого нашого немає! Вилитий Вітька з четвертого поверху. Ти мабуть нагуляла?” В мене не було слів. Чоловік теж оторопіло дивився на матір.

– Мам, ти що, з глузду з’їхала? З чого ти таке верзеш?!

– Та ти сам глянь – волосся рудувате, очі світлі – не наша порода!

Тут я вже не витримала – вигнала і попередила, що якщо ще її побачу, то спущу зі сходів.

Пройшов місяць. Від свекрухи не було ніяких звісток. Євген відвідував її, все частіше залишаючись довго у батьків. А я одна крутилася, як могла. Все ж з дитиною не так-то просто обходитися. Та ще й домашні справи … Не витримала і стала говорити, що не справа всі вечора і вихідні у батьків пропадати, потрібно ж і вдома допомогти якось.

Не знаю, що вона Євгену “наспівала”, але став він якимось чужим. А одного разу побачила, що він розглядає малюка і себе в дзеркалі – порівнює. А потім і того краще – запропонував зробити генетичну експертизу…

– Ти що, мені не віриш ?? Ти сумніваєшся, що це твій син? Євген заметушився, сказав, що потрібно мати заспокоїти, вона стара людина з характером… Ну і так далі. Але у мене немов очі відкрилися на свого чоловіка.

Перший раз ми серйозно посварилися, і він пішов до батьків. А я проплакала всю ніч, розуміючи, що те, що трапилося – вже дуже серйозно. І як тепер жити, якщо чоловік сумнівається в моїй чесності ?! Через день він прийшов, попросив вибачення. В глибині душі образа у мене залишилася, але заради синочка я вирішила, що потрібно пробачити.

А через якийсь час Євген знову завів ту ж розмову. І вже аргументував, що раз я не погоджуюся, то сама не впевнена, хто батько моєї дитини. Тоді я попередила, що категорично проти, що для мене це образа: “Роби експертизу, але ти про це сильно пошкодуєш!”

У день, коли чоловік пішов за результатом, я зібрала його речі а, коли він повернувся радісний – експертиза показала, що він батько – без сумнівів, я виставила валізи на поріг і сказала, що подаю на розлучення.

Чоловік був здивований, намагався щось сказати, але за великим рахунком так і не зрозумів, що своїм вчинком він образив і мене, і ту саму любов, яка все ж була у нас. А у мене сумнівів в рішенні не було, хоча всі родичі, включаючи навіть свекруху, намагалися умовити “не робити дурниці”. Я зрозуміла, що жити з людиною, яка мені не вірить, просто не зможу.

Правильно я поступила чи ні, час розсудить. Тільки якщо я ще коли-небудь зберуся заміж, то виберу чоловіка самостійного, відповідального, і щоб головною в сім’ї була довіра.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *