27 ноября, 2020
Донька приїхала в село, зайшла у батьківську хату, забрала все, що мав тато, а господарку продала. А наступного дня вона сильно здивувала всіх…

Донька приїхала в село, зайшла у батьківську хату, забрала все, що мав тато, а господарку продала. А наступного дня вона сильно здивувала всіх…

Життєві історії

Донька приїхала в село, зайшла у батьківську хату, забрала все, що мав тато, а господарку продала. Наступного дня відвезла батька в будинок для літніх людей. Але він був там лише 2 місяці

Напевне у цілому світі немає нічого прекраснішого, нічого надійнішого та трепетного, як щира любов тата і мами. Хвилюватися за своїх діток вони починають з першої секунди народження, як тільки починається їхнє життя, ба навіть ще до її народження. Як радіють, коли малятко вперше щиро посміхнеться, міцно стисне пальчик мами чи тата своєю крихітною ручкою, скаже своє перше таке солодке слово «агу». А як хвилюються, коли малесеньке немовлятко з невідомих їм причин плаче або відмовляється їсти чи спати. А далі йдуть перші зубки, перші незграбні кроки, уперше коліна, перший клас, перша «двійка», перше кохання… І доки живуть, доти щодня хвилюються за своїх діток і думають, як допомогти своїм дітям.

Звісно, батьків не вибирають, і далеко не всім так щастить. Скільки відомо випадків, коли дітей залишають напризволяще, залишають у сиротинцях чи через байдужість неналежно доглядають. І скільки людських доль сумних через сумне дитинство. Але яких батьків нам би не вибрала доля, все ж існує, щонайменше, одна річ, за яку ми маємо бути вдячні — життя. Ціннішого подарунка в житті кожної людини немає. Жаль, не всі діти можуть оцінити цей дар і бути вдячними своїм батькам за нього.

Нещодавно я почула історію, яка глибоко вразила й змусила численним «чому» закрутитися в моїй голові. Я думаю про цю сім’ю вдень і вночі, і в голові не вкладається, якою може бути несправедливою долядо деяких людей.

…Звичайна подружня пара добре виховувала єдину донечку Жанну. Вкладали в неї все, що тільки мали. І любили безмежно. Усе найкраще — своїй рідній дитинці. Хоч і жили не заможно, але й на бідність не скаржилися. Дівчинка була доглянутою, причесаною, охайно вдягненою, мала все не гірше ніж в дітей. Відмінницею у школі не стала, але й двієчницею її не назвеш. Уже з ранніх шкільних років у дівчини було чимало прихильників, бо вродою природа наділила. Стрункий стан, довге біляве волосся, аристократична блідість, небесного кольору очі, вродою Жанна вдалася… Щоправда, подруг дівчина мала небагато, була змалку замкнутою, не говіркою. Та й віяло від неї, як казали однолітки, якоюсь теплотою чи добротою. Хоча причин, мовляв, для цього не було.

Коли Жанна закінчувала 10 клас, у сім’ї гостро постало питання нестачі грошей. Адже через рік доньці треба вступати до вишу, і витрати сім’ї значно збільшаться. Одного дня, ввечері, під час спільної сімейної розмови, вирішили, що Богдан, батько дівчини, поїде на заробітки. Так проблему безгрошів’я вирішувала більшість їхніх односельців, і для них це теж був єдиний варіант, адже заробити таких грошей вдома було важко, майже нереально. Тому, звільнившись із маслозаводу, сумний батько подався заробляти дочці на навчання.

…Роботи сільський чоловік Богдан не боявся зовсім, та все ж праця на будівництві далеко від рідного будинку дому виснажувала та забирала багато сил та здоров’я. Весь рік чоловік працював не покладаючи рук, щоб встигнути накопичити грошей для дочки. Пересилав додому, а дружина Марія бережно складала до купки, обмежуючи себе у всьому.

Жанна все ж вступила до економічного вишу на платну форму навчання. Богдан добре заробляв та оплачував здобуття освіти для дочки. Раз у рік приїздив додому, щоб побачити свою сім’ю, і одразу їхав назад на працю. Бо гроші з купки миналися швидко, і їх потрібно туди їх підкладати, а це робив лише батько, бо на зароблені матір’ю гроші, купували продукти.

Минали роки і Жанна закінчила університет та швидко вийшла заміж. Тож Марія кликала чоловіка додому. Мовляв, чого сидіти на чужині, донька вже має своє життя. Але Жанна не погоджувалася із матір’ю, жалілася, що високооплачуваної роботи вона та її чоловік не мають, тому потребують батьківської допомоги. А тато відмовити не міг, відчував свою відповідальність перед донькою…

Ще сім років пропрацював Богдан на заробки, а потім повернувся додому… як не стало дружини. Опісля їхати на чужину більше не став. Це дуже сердило Жанну, бо без татових грошей тепер доведеться затягнути пояси, а вона за багато років так звикла до безбідного життя, але батьку все ж нічого не сказала. А Богдан і далі продовжував допомагати дітям. Тримав чималу господарку і все, що з неї мав, віддавав до останнього лише своїм дітям.

Та багато років нелегкої праці далися взнаки. У чоловіка виявили проблеми зі здоров’ям, що помалу. Лікарі ж сказали, що Богданові потрібен постійний догляд.

Та єдина донька Жанна відмовилася брати батька до чоловікової оселі, мовляв, у ній і без нього не вистачає місця. А перебиратися до батьківської хати не хотіла, бо «там немає ніяких зручностей для неї». Проблему жінка розв’язала по-іншому: не соромлячись, відразу запропонувала батьку для проживання будинок для літніх людей. «Там і доглянуть тебе, і нагодують добре», — так мотивувала свою пропозицію донька.

Старенький Богдан вибору більше не мав. Прийшлося чоловікові йти доживати свого віку туди, де його мали б доживати самотні бездітні люди, але не він, який все життя пропрацював для доньки, віддав їй все. А в нього ж то є рідна донька, якій він присвятив життя.

Після оформлення тата в пансіонат Жанна забрала все, що було в батьківській хаті, господарку продала. Забрала все, окрім тата… А сам Богдан не прожив у тому пансіонаті й двох місяців. «Пішов» за своєю доброю та коханою дружиною.

…Не зрозуміло, що змушує рідних дітей відмовлятися від своїх батьків на старості років? Що у них на місці серця? Де ж та вдячність за життя, за любов, за опіку, за нелегкі прожиті роки в турботі та любові? І як не гірко визнавати, але таких випадків безліч, діти щасливі у своєму молодому житті, турботи батьків їх зовсім не хвилюють. При живих дітях стареньких доглядають зовсім чужі люди. Батьки на схилі літ потребують такої ж опіки, як і ви колись у дитинстві.

Марта ГОЛОВАЦЬКА.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – exclusive.ck.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *