Життя Ростислава і Марини проходило спокійно, поки житті дружини не з’явилася подруга. Марина працювала в компанії, де були одні чоловіки, тому появі особи жіночої статі дуже зраділа.
— Знаєш, Ростику, у нас на роботі з’явилася нова співробітниця! — захоплено розповідала Марина. — Бог почув мої молитви — і тепер я там не одна жінка на нашій фірмі. Вона мені сподобалася — привітна, доброзичлива. Ще не встигла адаптуватися на новому місці, а вже старалася знайти зі мною спільну мову, подружитися. Сьогодні ввечері домовилися піти з нею на каву. За матеріалами
— Швидко у вас, жінок, розвивається дружба, — іронічно мовив чоловік і додав: — Якби ж вона іще й щирою була…
— Коханий, я ж розбираюсь у людях, наскрізь їх бачу, — впевнено сказала Марина. — Нова колега доброзичлива і дуже позитивна людина. Тож не хвилюйся.
— А я і не хвилююся.
…Марина повернулася додому пізно. Чоловік не дочекався її і заснув. Уранці поцікавився зустріччю, на що дружина відповіла:
— Здається, я знайшла найкращу подругу!
— Ти ж стверджувала, що жіночої дружби не існує, — пригадав її ж слова.
— Значить, помилялася, — грайливо кинула жінка у відповідь.
Відтоді життя Ростислава і Марини дуже змінилося. Жінка все більше вільного часу проводила поза межами дому. Марину як підмінили. Вона стала надзвичайно енергійною, по-справжньому веселою, життєрадісною, проте збайдужілою до сімейного затишку. Все менше часу приділяла чоловікові, хатнім справам, хобі. Спочатку Ростислав не виказував свого незадоволення. Мовчки сподівався, що така переміна ненадовго, що Марина втомиться від надто активного життя і все буде, як раніше… Проте ситуація лише загострювалася. Після того як дружина прийшла напідпитку о третій ночі, Ростислав не змовчав. Марина розлютилася і заявила:
— Я — жінка, а не прибиральниця чи посудомийка! І маю право на відпочинок за межами нашого будинку! А ти лише звик до того, щоб тебе обпирали і смачно тобі готували!
Ростислав намагався заспокоїти дружину й пояснити, що він скучив, що йому просто не вистачає її. Зрештою, що така поведінка жодну заміжню жінку не прикрашає. Проте Марина трималася свого.
— Геть зіпсувала тебе твоя нова подруга! — випалив Ростислав. — Звідки вона взялася на мою голову?
Проте Марина й надалі не брала до уваги думок чоловіка. Сварки між подружжям не припинялися. І якось дружина повідомила, що до них завітає її подруга. Ростислава ця звістка не потішила, проте заборонити приходити гості він також не міг. І рівно о двадцятій почувся дзвінок у двері.
— Ого, яку пунктуальну подругу ти собі завела! — саркастично мовив Ростислав.
— Ти краще піди відчини двері, поки я одягаюсь! — дала вказівку Марина.
Відчинивши двері, Ростислав остовпів, лице поблідло. Такого повороту подій він аж ніяк не очікував! Перед ним стояла Мар’яна — дівчина, яку він колись так кохав і яка завдала йому страшенного болю. Після п’яти років стосунків, коли вже було заплановане весілля, Мар’яна зрадила його з двоюрідним братом. Таке пробачити і забути дуже складно.
Чого не вистачало цій дівчині? Ростислав досі не міг відповісти на це запитання і навіть не старався. Все давно забулося… Він зустрів Марину й покохав її всім серцем. Ніхто, крім неї, йому не був потрібен.
Хлопець щиро вірив, що більше ніколи не побачить Мар’яну. І ось вона стоїть перед ним. Ніскілечки не змінилася: дрібні риси обличчя, голубі пронизливі очі, впевнений погляд…
— Ну здрастуй, коханий, — спокійним, невимушеним голосом прошепотіла Мар’яна так, ніби ні зради, ні розлуки не було. — Я довго тебе шукала, Ростику. Всі ці вісім років страждала з надією побачитися. Ти змінив номер телефону, переїхав на інший кінець країни… Я примушувала себе забути наше кохання весь цей час, полюбити когось іншого так палко і щиро. Та не змогла… Не уявляєш, скільки зусиль я витратила, щоб опинитися зараз тут, біля тебе. З болем вислуховувала історії про твоє життя з цією… І уявляла, що на її місці я… Прости мене, не дай пропасти, дозволь кохати…
Ростислав мовчки і спокійно слухав Мар’яну. Відчував, що позаду стояла Марина. На очах бриніли сльози, клубок застряг у горлі… Хлопець повернувся до дружини, обхопив її обличчя долонями й мовив:
— Не дозволю жодній сльозинці скотитися по твоєму милому личку, кохана.
А відтак звернувся до гості:
— Знаєш, Мар’яно, ти навіть мізинчика моєї Марини не варта, не була й не будеш на її місці! Я ніколи нікого в житті ще так не кохав, як її! Бувай, Мар’яно…
Ростислав закрив двері за Мар’яною, а разом з тим назавжди закрив двері в минуле. Той, хто хоче щасливого майбутнього, не має озиратися у своє минуле.
Соломія СТРИЖИБОВТ.
