20 июня, 2021

Від почутоrо у мене з рук вuпала кружка: моя свекруха вuдала: «Я ваrітна. Не знаю від коrо »

Це була звичайна неділя. Мама чоловіка, Людмила Федорівна, як завжди, прийшла до нас побачитися з онуками. Тільки ось вигляд у неї був якийсь нездоровий. У той день, зазвичай весела і балакуча свекруха, зовсім не посміхалася і не розповідала останні плітки, почуті від її улюбленої сусідки Галі.

– Може, чаю з зефіром? – запропонувала я матері Віктора.

– Не відмовлюся, – не піднімаючи очей відповіла вона.

Людмила Федорівна сіла за стіл, відкусила шматочок солодких ласощів і, раптом, зіскочила зі столу і побігла бік туалету.

– Що це з нею? – запитала я у чоловіка.

– З’їла, напевно, щось не те, ось і прихворіла.

Через кілька хвилин мама чоловіка повернулася на своє місце.

– Отруїлася, напевно? У тебе температури немає? Давай поміряємо! – додав їй син.

– Ні-ні, дякую, синку. Я не хвора.

– А чому на вигляд така втомлена? – Не вгамовувався Вітя.

– Я … – забарилася мати.

– Що?

– Я вагітна. Не знаю від кого, – випалила свекруха.

Від почутого у мене з рук випала кружка. Але ніхто навіть не звернув увагу на дзвін розбитого скла.

Ось це новини. А що, таке буває? Людмилі Федорівні було вже 56 років. Вона жила тихим, спокійним життям. Робота, дім, а по неділях – прогулянки з улюбленими онуками. Але, мабуть, ми не до кінця знали, чим живе самотня жінка.

Всі мовчали, а свекруха тихенько схлипувала.

– Почекай, мамо! А ти впевнена? Може це якась помилка? – порушив мовчанку чоловік.

– Ні, – махнула головою Людмила Федорівна і простягнула нам протокол УЗД.

У висновку було написано: «Вагітність 11 тижнів».

– А хто може бути батьком дитини? – запитав її син.

– Або Павло Віталійович, або Ігор Сведрицький, або Антон Кір’янов, – сказала мати.

На цей раз кружка випала з рук чоловіка. Було чому дивуватися.

Ну, гаразд, Павло Віталійович: сусід Людмили Федорівни, чоловік в роках, теж самотній. Це ми могли зрозуміти. Але Ігор і Антон! Молоді хлопці працювали на тому ж складі, де і мама чоловіка. Ігор був наших років – років 25 йому. А Антон, взагалі недавно з армії повернувся. Йому ледь 20 виповнилося.

– Так, добре. А що лікарі кажуть? – Вітя продовжував розпитувати свою маму.

– Кажуть, що організм у мене здоровий, дитину виносити зможу. Тільки потрібно особливий нагляд. З малюком по УЗД все в порядку, розвивається добре.

– Що думаєш?

– Буду народжувати, – впевнено відповіла свекруха, – А як народиться, зроблю тест ДНК. Аліменти мені, звичайно, не потрібні. Так, для себе. Хоч знати, яке по батькові дати синові чи доньці.

З цього моменту в нашій родині почалося нове життя. Ми всі з турботою і розумінням ставилися до свекрухи в її цікавому стані. Ми навіть знайшли хорошого платного лікаря для неї, який погодився вести вагітність.

Незабаром у Людмили Федорівни округлився живіт. Було дивно на неї дивитися, але ми намагалися не показувати свого нескінченного подиву і, звичайно, простої людської цікавості.

Свекруха намагалася приховати свій живіт в широкому одязі: всі боялася, що її три підозрюваних батька побачать її стан.

– Навіть не знаю, як повідомити начальству, що в декрет йду, – нарікала вона, поїдаючи ще зелену полуницю, – звільнитися чи що … Але тоді і допомоги не буду отримувати … А жити на щось треба.

Про вагітність Людмили Федорівни дізналися рівно в той день, коли вона принесла на роботу лікарняний. Звістка про те, що 56-ти річна працівниця складу чекає дитину, розбурхала всю компанію. Особливо хвилювалися Ігор Сведрицкий і Антон Кір’янов.

У той день, коли свекруха йшла в декрет, в нашій з чоловіком квартирі з’явився несподіваний гість. На порозі стояв Ігор. Той самий, один з передбачуваних батьків дитини. Він не знав про пригоди Людмили Федорівни і був упевнений, що жінка вагітна від нього.

– Я готовий платити аліменти, утримувати Вашу маму, але одружуватися я не буду. Дитину вона може записати на мене, але я не буду мати ніякого відношення до її виховання, – заявив 25-річний хлопець.

– Добре, – спокійно відповіла я. – А чому Ви самі це не скажете Людмилі Федорівні?

Ігор опустив очі. Стало ясно: йому було соромно і боязко йти до матері його дитини.

– Справа Ваша. У будь-якому випадку, Вас ніхто не примушує до спілкування з сином або дочкою, – додала я, не дочекавшись відповіді на своє питання.

На цьому ми мило розпрощалися, і я закрила двері за хлопчиною. Як раптом, в двері знову подзвонили. Це був Антон Кір’янов. І він був не один, а зі своєю мамою.

– Я готова Вам заплатити стільки, скільки Ви побажаєте, але, будь ласка, нікому і ніколи не кажіть, що Ваша мати чекає дитину від мого сина! У нього є дівчина, у них весілля скоро! – просила мама Антона.

Ну і день сьогодні. А що, сам молодий татусь язика проковтнув? Стоїть собі тихесенько біля маминої спідниці, очі в підлогу, як першокласник. Ну і чоловіки сьогодні пішли. Ще й весілля у нього на носі. Куди котиться цей світ.

– Нам грошей не треба, – сказала я. – Прощайте. Ми Вас не знаємо, Ви нас теж.

Я зачинила двері перед їх носом. Мене розбирала злість. Ні, ну зрозуміло, Людмила Федорівна накоїла справ, але з чоловіками-то нині що трапилося? Ніхто не хоче брати відповідальність за свої вчинки. Тільки нити вміють.

Через декілька годин прийшов і Павло Віталійович. У його руках були торт і квіти.

– Це Вам, – простягнув він букет, – мене звуть Павло, а ви, ймовірно, невістка Людмили Федорівни.

– Так все вірно.

– Пустите?

– Звичайно, проходите, зараз чай поставлю, – поспішила я.

– Сьогодні я дізнався, що Людочка … Вибачте, Людмила вагітна, – почав він здалеку.

– І що Ви думаєте з цього приводу? – запитала я командирським голосом.

Чоловік посміхнувся і сказав:

– Я щасливий! Діти – це дар. І нехай Вас не бентежить наш вік. Я впевнений, ми станемо відмінними батьками для цього малюка.

Я оторопіла. Невже, в цьому світі ще залишилися справжні чоловіки. Але, дитина, може бути і не від нього … Гаразд, нехай самі розбираються.

– Ми дуже раді, – підбирала я слова для відповіді. – Ну, а до нас навіщо Ви прийшли?

– Запросити Вас на наше весілля. Ось запрошення! Ми збиралися прийти разом з Людою, але вона захворіла і в останній момент залишилася вдома.

Оце так! Так він вже і пропозицію їй зробив, і навіть в ЗАГС зводив! Моїй свекрусі явно пощастило з чоловіком.

Через місяць відбулося весілля. А ще через місяць Людмила Федорівна народила прекрасну дівчинку, Василину Павлівну. І знаєте, вона була на диво схожа на Павла Віталійовича. Тест ДНК підтвердив: це то була дійсно його рідна дочка.

Зараз дівчинці вже 5 років, вона ходить в садок і займається спортом. Нещодавно Василина зайняла перше місце на змаганнях з художньої гімнастики. Тренери кажуть, що у неї велике майбутнє.

Джерело

УВАГА ЦЯ СТАТТЯ МІСТИТЬ ТІЛЬКИ ІНФОРМАЦІЙНИЙ ХАРАКТЕР !! НЕ ПРИЙМАЙТЕ НІЯКИХ РІШЕНЬ НЕ ПОРАДИВШИСЬ ЗІ СВОЇМ ЛІКАРЕМ!!!!!

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *