13 апреля, 2021
А що ти хочеш на день народження? — запитала Світлана у хлопчика. — Смаженої картоплі, можна? — сором’язливо запитав хлопчик

А що ти хочеш на день народження? — запитала Світлана у хлопчика. — Смаженої картоплі, можна? — сором’язливо запитав хлопчик

Сашко був знаменитістю дитячого будинку. За його десять років, його забирали і повертали в дитячий будинок цілих п’ять разів. А тепер у нього вже і надія пропала, він уже дорослий, кому він такий потрібен.

Він пам’ятає найперший раз коли його забрали перші мама з татом. Тоді йому було майже два роки, мама була весела, сміхотлива і від неї пахло цукерками. Вона одягала його в красиві костюмчики і водила в гості, показати свого рудого синочка, якого називала «моє сонечко».

Коли Сашкові виповнилося чотири роки, тато посадив його навпроти себе.

— Саша, у мене серйозна розмова до тебе, — сказав тато.

— Так, тату, — весело сказав Сашко, нічого не підозрюючи.

— Ми з мамою чекаємо дитинку, вона у мами в животику, — сказав тато.

— Круто, — зрадів Сашко.

— Так, круто, — сказав, відводячи очі тато, — але ми з мамою вирішили тебе відвезти назад, в дитячий будинок.

Сашка злякано подивився на тата.

— Це не надовго, Сашко, ми тебе через рік заберемо, — сказав тато.

Коли Сашка привезли в дитячий будинок, він біг по коридору за прийомними батьками, ревів і просив не залишати його. Але вони йшли до виходу і навіть жодного разу не обернулися.

Другий раз був через пів року, після повернення. Сашко сидів у кабінеті директора і слухав, як Тамара Михайлівна пояснює новим батькам, що хлопчика недавно повернули прийомні батьки, що у дитини травма, з ним потрібно бути терплячим.

Нова мама на все згідно кивала головою. Через два тижні Сашка повернули в дитячий будинок.

— Він надто багато їсть, ми його не прогодуємо, — сказала колишня мама.

Сашка навіть не плакав, він всього лише попросив у нової мами смаженої картоплі, яку дуже сильно любив. За що мама накричала на нього, що він буде їсти те, що йому дають і поставила перед ним тарілку з вівсяною кашею. Сашко поколупав її і зміг з’їсти тільки пару ложок, каша була навіть не посолена.

Втретє повернули, тому що Сашко занадто мовчазний. У четвертий раз, бо не здібний до музики. У п’ятий раз, занадто багато хворіє.

Більше його не показували потенційним батькам. Боялися, що і так у хлопчика травма на все життя. Сашко з веселого, цікавого, перетворився в замкнутого і не балакучого хлопчика.

Він навіть не заздрив іншим хлопцям, коли їх забирали нові батьки, він все чекав, коли і їх повернуть, також як його.

Одного разу в школи їх дитбудинку прорвало каналізацію і вони почали ходити в сусідню, районну школу.

У перший день до Сашка підійшов хлопчик з класу, в якому він тепер вчився і запропонував дружити. Сашко здивувався, звичайно, але погодився. Друга звали так само як і його Сашком. Але вони вирішили, що один буде Сашком, а інший Санькою.

З цього дня вони стали не розлий вода, на уроках разом, на перервах разом, Санька проводжав Сашка до його дитячого будинку.

Одного разу Санька запросив друга до себе додому, пограти в приставку. Вдома була мама хлопчика, вона нагодувала хлопців. Весь час поки хлопці сиділи на кухні вона з жалем дивилася на дитбудинківського друга свого сина.

— Саша, якщо хочеш, можеш приходити до нас на вихідні жити, і з ночівлею залишайся, — запропонувала в один момент вона.

— Правда, можна? — здивовано підняв брови Сашко.

— Звичайно, — посміхнулася мама друга.

Цими ж вихідними він залишився в друга і в понеділок теж залишився на ніч. Директор дитячого будинку бачачи ситуацію, згнітивши серце відпустила Сашка до друга додому, але вирішила викликати жінку, яка прихистила їх вихованця на розмову.

— Доброго дня, мене звуть Тамара Михайлівна, я директор цього дитячого будинку, — представилася жінка.

— Доброго дня, Світлана, мама Саньки, друга вашого Саші, — посміхнулася відвідувачка.

— Ви знаєте історію Саші? — запитала директор.

— Ні, а що не так? — злякано запитала Світлана.

— Річ у тому, що у Саші важка доля, він хороший хлопчик, добрий, веселий, чуйний, не примхливий, але його повертали з прийомних сімей п’ять разів, — пояснила директор.

— Який жах, бідна дитина, — притиснула руки до щік Світлана.

— Він сильно прив’язався до вашого сина, я, звичайно, рада цьому, але я боюся, оскільки скоро ремонт закінчиться і Саша почне ходити в нашу школу, і розлука з другом його травмує, — сказала директор, — я не знаю, що робити і як краще.

— Давайте, залишимо все як є, а коли він перейде вчитися назад, хлопці самі розберуться, я думаю, мій син уже не раз ходив до вас в дитячий будинок в гості, я думаю він і далі буде приходити до свого друга, — сказала Світлана.

— А хлопчик не заважає вам тим, що постійно живе, а тепер ще й ночувати приходить? — з побоюванням запитала директор.

— Ні, я ж сама запропонувала, — сказала Світлана.

Минуло півтора місяця, в школі дитбудинку зробили ремонт і Сашко почав ходити в неї. Але з другом все одно бачився щодня, або він до нього приходив після уроків, або друг приходив до нього в дитячий будинок.

Через пів року Сашко почав майже постійно жити вдома у друга і мама Саньки вирішила оформити над ним опіку.

— Знаєте, я відразу прийняла його як рідного сина, я без нього тепер уже і життя не уявляю, мені здається, що їх завжди було двоє у мене, — сказала вона директору дитячого будинку.

— Саша, а ти сам цього хочеш? — запитала Тамара Михайлівна у хлопчика, який сидів тут же в кабінеті.

— Так, тітка Світлана хороша, я хочу жити з ними, з тіткою Світланою і Санькою, — сказав хлопчик посміхаючись.

— Це тобі подарунок на день народження, — посміхнувшись, сказала директор.

— У Саші день народження, — зраділа Світлана.

— Завтра, мені завтра одинадцять років буде, — серйозно відповів Сашко.

— Чудово як, а що ти хочеш на день народження? — запитала Світлана у хлопчика.

— Смаженої картоплі, можна? — сором’язливо запитав хлопчик.

— Звичайно, цілу сковорідку, — засміялася Світлана і, взявши хлопчика за руку вийшла з кабінету.

Директор дитячого будинку дивилася їм услід і розуміла, що Сашко, нарешті знайшов свою маму.

А вам сподобалася ця історія зі щасливим кінцем?

УВАГА ЦЯ СТАТТЯ МІСТИТЬ ТІЛЬКИ ІНФОРМАЦІЙНИЙ ХАРАКТЕР !! НЕ ПРИЙМАЙТЕ НІЯКИХ РІШЕНЬ НЕ ПОРАДИВШИСЬ ЗІ СВОЇМ ЛІКАРЕМ!!!!!

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *